Франциско Гойя, Охота.

Одинока пташка

До будинку пташка залетіла
Огорнула щебетом весь дім.
Душу до гола мені розділа
Серденько зігріла в мирі сім
Стрілись обездолених дві долі
Скоротити пестощами ніч
Щоб душа не плакала від болі.
У п’янких цілунках голих пліч
Щоб налити келихи кохання
І по краплі до світанку пить
Зустріч не буває без бажання
Серденько до серця притулить
Це не блуд не прихоті повії.
Не любов, загублених років
Це життя, розбитої надії
Видалити долю з жебраків.
Потечуть від щастя, щирі сльози
Я тебе міцніше обійму
Запахи немов п’янкоі рози
У нічну вливаються пітьму.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *