(Василю Андрійовичу Головку присвячую )
В наш час такий засмиканий і бідний ,
Коли не хочуть квітнуть й спориші,
Живе людина – лагідна й привітна,
Скажу ще більше – щедрої душі.
Пройшов свій шлях, шалений і тривожний,
Війна його не пестила, о ні!
І як ті дні страшні забути можна,
Він був бійцем на визвольній війні.
І досі сняться ті шляхи-дороги,
Що кулями засіяла війна.
І кожен день торкається тривога
Твоєї скроні, сивої сповна…
Гортає час історію, як диво,
Та пам”ять чітко кадри береже.
Прожив герой життя своє красиво,
Хоч чуб його посріблений уже.
Згадався час, коли був у полоні:
Жорстокість, зло, і голод, каяття…
Жалів свої натруджені долоні,
Котрі б плекали радість і життя.
І вмить душа відчула, що співає,
Проникли в серце звуки голосні.
Нема гармошки, та і струн немає,
Та звідки ж линуть болісні пісні?
З консерви банка погляд зупинила…
І провід телефонний – три струни.
І пісня душу в’язнів полонила. –
У звук тривожний вслухались вони…
А потім ще були бої і рани,
І мідний кухоль, наче оберіг…
Тепер ти став героєм-ветераном,
І люд тобі вклоняється до ніг.
Твої літа в печалі і тривозі,
Але не дасть їм відцвісти сповна
Завжди душевна вдома і в дорозі
Життя твого обірвана струна…
Тетяна Лісненко
