Несподіване

Несподіване поруч

Вона довго думала над тим, який інститут обрати. Під час пошуку в довіднику, її найбільше зацікавив медичний, який знаходився в столиці, а серед професій вона обрала – лікаря.
Батьки були щасливі від того, що ця професія була їй до душі. Але Наталка дуже переймалась, коли думала про вступні іспити. Найбільше її лякала хімія. Вона була розумною дівчинкою. Та ще в школі Наталка вирішила обрати професію стиліста – візажиста і робила все заради того, щоб досягнути своєї мети. Постійно цікавилась модою, ходила в художню школу, прислухалася до провідних дизайнерів, модельєрів, візажистів. З самого ранку дівчина слідкувала за своєю зовнішністю і стилем, який мав бути повністю бездоганним. А тут -хімія. Це точна наука і вона не витримує оригінального підходу. До іспитів іще ціле літо. Але три місяці – це дуже мало, щоб повторити курс хімії з восьмого по одинадцятий клас. Та все ж жага до нового та найгарнішого вибіру була не переможною. З зовсім короткий час, ще вчора непотрібна хімія , стала практично найбільшим захопленням літа. Батьки найняли кваліфікованого вчителя, який добре допомагав дівчинці в цій безмежній науці. Наталка і сама не гаяла ні секунди часу. Щоразу її можна було застати за вивченням хімії: в саду, у міському парку, біля ганку. Щоб бездоганно здати іспит, треба добряче попріти над книгою. Особливо над тією, до якої ти не привертала уваги раніше.
Літо Наталки промчало як паровий потяг, що щодуху прямує вперед і тягне за собою цілу шухляду знань.
Попереду іспит, і головне, не розгубити набуте.
Дорога до Києва була довгою і спокійною. Наталка згадувала своє дитинство. Все те, що її оточувало раніше було дрібним і нецікавим, на шляху до нового, небаченого. Всі проблеми забулися. І дівчинку захопила столична метушня.
І ось місто дитячої мрії постало перед очима дівчини. Ната залишила потяг і почала добиратись до Хрещатика. Саме зараз вона себе відчула дорослою особою. Таке відчуття, що майбутнє в твоїх руках., і все, про що мрієш, обов’язково відбудеться.
Хрещатик, як мріяла Натка побачить його, скільки разів він їй снився, але зараз перед нею розкинувся зовсім не той Хрещатик. Той тихий казковий залишився у дитинстві, а цей гомінкий, метушливий охопив її трохи лякаючи. Та часу обмаль, треба до медичного інституту добратись. Наталя, приховуючи хвилювання, пішла до метро. Тут її очолила хвиля туристів, які клопітливо метушилися на сходах. А далі потяг, ескалатор, тролейбус, сходи, двері. Все…
За цими дверима буде вирішуватись доля не однієї людини. Сюди сьогодні прийшли ті, хто вирішив стати лікарем. Наталчин погляд уздрів безліч абітурієнтів, які товклися біля одного з кабінетів. Хтось уперто листав підручник, хтось дивлячись в стелю щось бубонів, а деякі тупо дивився на підлогу наче там була намальована таблиця Менделєєва. Так, саме хімію здаватиме сьогодні Натка..
Вона умостилась на підвіконні, розкрила зошит і заворушила вустами, перечитуючи стільки разів уже перечитану хімію.
Серце здається готове вискочити, в скронях шум , очі застилають сльози…Ще хвилина і наче блискавка в чистому небі пролунало:
– Калиненко!
Наталя боялась бути смішною і тому сміливо ступила на поріг кабінету, випрямила спину і привіталась, стримуючи тремтіння рук з усіх сил…
Іспит проводив професор медичних наук Яструб Олексій Кирилович.
Це був літній чоловік, середнього зросту, в сірому костюмі з строкатою краваткою та в окулярах , які професор постійно поправляв на носі, це в нього виходило якось кумедно. Це придало Наталі сміливості адже вона вважала, що людина з такою зовнішністю просто не може бути суворою, а значить хвилюватися не потрібно.
На всі питання іспиту дівчина відповіла блискуче, довге сидіння над підручником , як з’ясувалось, виправдане.. Професор був задоволений відповіддю абітурієнтки, це було помітно по поведінці екзаменатора, він злегка посміхався та кивав головою на знак погодження з почутим.
Так, Наталія здала всі іспити і була зарахована до складу студентів медичного інституту. Розпочинався новий етап життя, та , як з’ясувалось, розпочинати його поки що ніде, гуртожиток студентам надавався не всім .
Кожний ранок розпочинався з купівлі газети та пошуків там оголошень про здачу житла квартиронаймачам.
Одна з таких об’яв зацікавила новоспечену студентку, і Наталка з надією на удачу рушила за вказаною адресою.
Це був досить великий будинок з садком та зеленим газоном, з кущем квітучих троянд та грядкою червоних пузатих помідорів Дівчинка несміло підійшла до залізних дверей і тремтячим пальцем доторкнулась до дзвоника.
Двері відчинились несподівано швидко, на порозі стояв молодик в шортах та двома гантелями в лівій руці, неслухняне волосся прикривало пронизливі здивовані очі.
Дівчинка привіталася і повідомила, що прийшла сюди за об’явою, що їй край потрібне житло, і що вона не буде нікому заважати і з нею не буде проблем.
– Прошу, – мовив хлопець, злегка нахиливши голову.
– Проходь на другий поверх, я тебе проведу.
Вони піднялись дерев’яними сходами на другий поверх. Сходинок було не багато, тому молоді люди швидко дійшли до потрібної двері. Кімната виявилась невеличкою, але чистою та сонячною. Вікно прикрашали шовкові штори, на підвіконні стояли горщики з фіалками, над диваном висіли картини, подаровані хазяевам будинку відомим художником, яскраві подушки розмістились на дивані вряд, наче запрошуючи в світ тепла та спокою, підлогу вкривав пухнатий килим. Навпроти дивану велично стояла старовинна шафа для одягу, поруч туалетний столик з розкішним величезним дзеркалом у різбляній рамці. Та справжньою прикрасою кімнати був великий акваріум з блискучими веселковими рибками. Наталя оглянула кімнату, несміливо перевела очі на юнака і тихо запитала: «Скільки коштує життя в такій красі?». Той відповів, що квартиру здає не за ради грошей, а просто набридло жити йому одинаком, ні з ким навіть поговорити ввечері. Дівчина зовсім розгубилась, почервоніла та хотіла піти геть. Хлопець зупини її, утримуючи за лікоть: «Ти мене не вірно зрозуміла. Я тобі обіцяю, що ніяких неподобств у тебе тут не буде.»
– Олександр, а саме так звали юнака, не хотів відпускати цю тиху сором’язливу дівчину. Його
підкупили провінційна поведінка відвідувачки та гідність, з якою та трималась. У нього було багато знайомих дівчат, але такі ще не траплялись.
– А як тебе звати? – спитав молодик з посмішкою.
– Наталя, а вас – боязно спитала дівчинка.
– Олександр.
– А по батькові?
– Для тебе просто Олександр.
– Вибачте, але я не можу. Мені 18 років. А вам певно більше. Чи не так?
– Мені 25. Але я гадаю це не зашкодить нам бути добрими сусідами, адже ти залишаєшся жити в цій кімнаті?
– Вибачте. А ким ви працюєте?
– Наталя, не треба кожного разу в мене просити вибачення. Ти можеш спитати все, що завгодно. Але моя професія і місце роботи не мають ніякого значення, чи не так?
– Вибачте, але мені просто цікаво. Якщо у вас висока посада, то я не можу вас, ой вибач тебе, називати на ти.
– От бачиш, знову. Якщо ти така вихована то, будь ласка, не вибачайся. І якою не була б моя посада, кажи на мене ти. До того ж не на стільки вона й висока.
– Добре, я буду намагатись.
– Що ж, значить домовились. Ходімо я пригощу тебе кавою, а ти розповіси мені трохи про себе – запропонував Олександр і направився вниз по сходах.
В великій кухні вони розташувались за круглим столом, вкритим скатертиною у квіточках та листочках.
Олександр варив каву, наливав її в маленькі чашечки та з задоволенням слухав розповідь нової знайомої. Наталя спочатку хвилюючись, а потім заспокоївшись сама не помітила, як розповіла про все своє ще коротке, але вже й не просте життя.
День, наповнений хвилюваннями, наближався до кінця. Втомлена, але задоволена тим, що знайшла
житло, Наталка пішла до своєї кімнати. Дівчина розстелила постіль, лягла на дивин та з задоволенням відчула приємну втому ніг, адже сьогодні їй прийшлося дуже багато пройти пішки. Не зчулась дівчинка, як заснула.
Вранці Наталя прокинулась від дотику сонячного променя до її очей. Вона швидко скочила з дивану, одягла спортивний костюм та тихенько вислизнула з будинку, намагаючись нікого не розбудити. Як же вона була здивована, коли зустріла в саду Олександра, який підтягувався на перекладині.
– Добрий ранок, – промовив Олександр, як завжди з загадковою посмішкою.
– Добрий, – відповіла дівчинка з не менш приємною посмішкою.
– Що ти так рано прокинулась, наче сонце в блакитнім небі?
– Та, я ранком займаюсь бігом, – відповіла Наталя, і побігла по стежці навколо саду.
Після легкого бігу Наталя зайшла в будинок. Двері в їдальню були відчинені. Олександр вже прийняв душ та збирався поснідати, угледів свою квартирантку і запросив її до столу. Дівчина привела себе в порядок після вранішньої пробіжки і, ніяковіючи, зайшла до кухні та сіла за стіл.
– Набігалась? – запитав Сашко, дивлячись їй прямо в вічі.
– Так, пробіжка просто супер, такий чудовий день, так багато сонця. Не менше квітів, що ростуть на газонах. Вони такі чудові, і такі духмяні.
– А які твої улюблені? – запитав Олександр з зацікавленням.
– Всі. Але найбільше мені подобаються троянди. Вони такі вишукані і бездоганні. Можуть бути білі – ніжність, рожеві – кохання, багряні – пристрасть. А, якщо на них падає краплинка роси, то здається, що пелюстка квітки створена з чистого оксамиту. Правда ж яке диво?
– Дійсно, це красиво. А ти десь вчилась, що знаєшся на красі?
– Так, в художній школі. Там було безліч цікавих і красивих речей. Я ж хотіла зв’язати майбутнє з
мистецтвом. А в останню мить обрала медицину.
– А чи не жалкуєш?
– Звісно ні. В кожній професії гарний смак не завадить.
– Ти маєш рацію. Ну, що ж будемо снідати?
– З задоволенням.
Сніданок був царським. Ще ніколи Натка не бачила стільки смакоти одноразово, вона відчула сеюбе королевою. На столі стояли чашечки з надзвичайно духмяною кавою, бутерброди з золотавим сиром та ковбасою. В центрі столу стояла кришталева ваза на високій тонкій ніжці повна фруктів, тут були і жовті бананини, ананас знайшов тут своє місце. Та найбільше за все Натку вразило те, що на столі вона помітила тарілочки з морозивом. Ніколи в житті не довелось Натусі зранку їсти морозиво та ананаси. Та виховання не дало змоги накинутись на всі вкусняшки, дівчина стримуючи себе спокійно з’їла бутерброд з сиром, випила каву та посмакувала невеликим шматочком морозива.
– Дякую, все було дуже смачно. Мені вже час іти.- мовила Наталя.
– Я зараз викличу таксі. – проговорив Олександр, беручи до рук мобільний.
– Не треба турбуватися, – відмовила Наталя. Я все одно дійду сама. До того ж, свіже повітря – це здоров’я.
– Як знаєш, – сказав Олександр з незмінною посмішкою.
– До зустрічі.
– Бувай.
Наталка швидко дісталась інституту, притко піднялася сходами до уже знайомих дверей, причинила їх і опинилась в просторому, залитому веселим гомоном , фойє. Тут було велике скупчення студентів, а серед них і Наталчині одногрупники. Пролунав дзвоник і студенти розійшлися по аудиторіям, займаючи місця за уподобанням.
Новоспечені першокурсники вже встигли познайомитись, а дехто і закохатись, тому зараз вони і намагались розташуватись в аудиторії поближче до своїх симпатій. Та Натці було майже байдуже де сидіти, адже завести подруг ще не встигла, а про кохання, як їй здавалось, думати ще рано.
Майбутній лікар з усих сил ринувся в навчання. Лекції, семінари, практичні заняття, відвідування лікарень, зустрічі з лікарями та безліч безсонних ночей за підручниками –все це повністю захопило Наталю. З Олександром вона бачилась рідко. Вранці обміняються парою слів от і все, а ввечері можуть зовсім не побачитись, то Сашко приходить з роботи пізно, то Натка затримається в інституті. А це все тому, що вона вирішила стати кращим лікарем.
Минали дні, пролетіло кілька місяців. І от на черговому занятті було оголошено, що наступне практичне заняття буде вести молодий, але дуже талановитий хірург і що до цих занять треба підготуватись дуже ретельно, бо цей Талант терпіти не може ледарів та бездарів.
Щодуху мчала Наташа додому, аякже? Потрібно все вивчити , повторити, визубрити, адже пару вестиме якийсь талановитий лікар! Ось вона, та мить, коли Натка познайомиться з справжнім Талантом, а якщо вдасться то й поспілкується.
Прийшовши до Олександра на квартиру, Наталя кинулась за книгу. Вона й не помітила, як він зайшов, і став спостерігати, за дівчинкою. Ната щодуху зазубрювала медичні терміни. Підперши голову двома руками, проговорювала закаверкані фрази.
Олександр уважно спостерігав за дівчинкою, ловив кожен її шепіт, рух голови, погляд на книгу. І сам цього не помічаючи, посміхався. Наталя зневажливо хитнувши головою спіймала погляд Олександра. Він запитав, – «Ти щось вчиш? Я не хотів тобі заважати.»
– Так, я вчу « медицину.» Завтра на заняття до нас прийде найкращий хірург столиці. Тому треба дуже гарно підготуватися. Бо ця людина дуже прискіплива і багато знає. А ще любить тих, хто читає додатково.
Ось поглянь яку книгу я дістала в бібліотеці.
І в Наталіній руці промайнула біла книга з червоним хрестом. Вона називалась так: «Медицина, як частина життя».
– Молодець, читай, – промовив Олександр, і ще раз посміхнувся.
– Я її вже прочитала, – сказала Ната. Але там безліч незрозумілого. Я практично половину не запам’ятала.
Навіть не можу уявити, що найкращий лікар це все знає.
Олександр підійшов до столу, взяв книгу і промовив « З чого ти взяла, можливо і не знає.»
– Ні, знає! Він же талановитий, обов’язково знає!
– Не зовсім. Людина не в змозі знати все, це не можливо, навіть якщо вона і талановита, – мовив Олександр і пішов у свою кімнату
Наступного ранку Наталю розбудив Олександр.
– Сонце, – час прокидатись, – лагідно сказав чоловік.
– О, Господи, як я хвилююсь за сьогоднішню перевірку, – промовила Ната з жахом в сонних очах.
– Не турбуйся, вчора ти все добре вивчила. Сьогодні розкажеш. Не бійся, ти все знаєш.
– Я нічого не пам’ятаю. В голові така каша, – промовила Ната підіймаючись з ліжка, всміхаючись не то сонцю,
що світить у вікно, не то птаху, який примостився на підвіконні.
– Згадаєш – відповів ніжно Олександр, виходячи з кімнати.
Наталка жваво одяглася. На ній була біла водолазка, чорна гарна спідниця та лайкові туфлі, Вона крутнуласьбіля дзеркала, захоплена своїм віддзеркаленням, тавідразу ж стала серйозною, згадавши, що на неї сьогодні чекає. Натка пішла до виходу.
– Добре виглядаєш, в цьому вбранні ти просто чудова, – пролунало з кухні.
– Я завжди така, – весело сказала Наталія.
– Я знаю – впевнено промовив Олександр.
Дівчинка посміхнулась. І сказала: «Я піду, мені вже час. Побажай мені успіху».
– Хай щастить. Відповідай впевнено адже ти все знаєш – Хитро посміхаючись мовив Сашко.
– Дякую. Буду намагатись, – усміхнувшись сказала Наталя.
– До зустрічі – загадково промовив хлопець.
Інститутська аудиторія гомоніла мов вулик бджіл.
Сьогодні до першокурсників прийшли і студенти старших курсів, аякже всім хотілось подивитись на молоде обдарування і тіснота в аудиторії не стала цьому завадою.
Дзвоник. Іще мить…
Двері відчинились і на порозі з’явився Олександр. Студенти шуміли, розповідаючи один одному останні новини. На Сашка ніхто не звернув уваги, вважаючи його одним із студентів. А от Наталка оторопіла, коли побачила хлопця. В голові плуталися думки:-«Що він тут робить? Навіщо прийшов? Він теж хоче зустрітися з талановитим доповідачем? Та, ні, він же не навчається в моєму інституті. Значить, захотів послухати як я буду відповідати? Як він так міг зробити, адже розуміє, що я буду хвилюватись! ».
Сашко зайшов в аудиторію. Він був як завжди, злегка всміхнений, але все ж не той, якого звикла бачити Наталка. Щось невловимо незвичне було в його статурі, погляді, манері триматися. Так-так, це стояла доросла людина, яка мала життєвий досвід та особистий погляд на все, що його оточує. Тільки зараз Наталка помітила, що її знайомий не просто симпатичний хлопчик, як вважала вона, ні, він справжній дорослий мужчина, напевно, цей новий костюм зробив його таким.
– Добрий день, – голосно привітався гість, заходячи в аудиторію.
«Ну, і що ж далі? Навіщо звертаєш на себе увагу присутніх, чому стовбичиш в центрі зали, маєш щось казати?»- металися думки в голові Наталки. Та що це вона чує? Олександр представився Олександром Михайловичем і доповів, що саме він буде проводити сьогоднішнє заняття- співбесіду.
Наталка не могла отямитись, піт вкрив скроні, долоні похололи, серце намагалось вискочити, обличчя почервоніло. Вона була ображена, збентежена та розгублена одночасно. Як він міг нічого не сказати їй, приховувати свої інтереси до медицини, взагалі нічого не говорив про себе?
Але через якусь мить Наталя сама собі дала відповідь на ці питання. Справді, вона ж ніколи не цікавилась захопленнями хазяїна своєї кімнати, ніколи не запитувала чому той затримується десь вечорами. Спитати самій було незручно, а Сашко не розповідав.
Молодий лектор розпочав знайомитись з студентами. Він зачитував прізвища, а студенти швиденько підскакували з своїх місць киваючи головою. Ось дійшла черга і до Наталі, вона дуже нервувала, відчувала що Сашко не помітив її серед студентів.
Сашко спокійно назвав прізвище Наталі, вона підхопилась, кивнула головою і почервоніла мов мак. Та здалось він нічого не помітив, навіть не затримав на ній погляд. Через кілька хвилин Наталя прийшла до тями. Вона перевела погляд з нового викладача на своїх однокурсників.
Хлопці спокійно чекали поки завершиться перекличка, а от дівчата… Дівчата відверто розглядали Сашка, не приховуючи зацікавлених поглядів, вони не зводили очей з лектора та кокетливо йому посміхались. Нема сумніву, новий вчитель прийшовся їм до смаку. Та і хто в цьому віці не мріє про кохання, про справжнього мужнього супутника, надійного друга. Це так, та тільки Наталя вважала, що вона не така як всі. Їй не потрібне кохання, воно лише заважає в житті, відволікає від досягнення своєї мрії. Та зараз в цю саму мить вона відчула, що її серце переповнила неймовірна злість на симпатичних студенток, на їхні зацікавлені погляди та милі посмішки. Що це? Невже вона ревнує Сашка? Невже він їй не байдужий? Як таке могло статись?
Сашко почав опитувати студентів за минулими темами. Студенти відповідали сміливо та впевнено, хоча і з помилками, але це так цікаво відповідати майже своєму ровеснику. Та була тут одна студентка, яка тремтіла від страху всім тілом, наче в аудиторії було нуль за Цельсієм. Її колотило не через іспит, а через те, що прийматиме його саме Сашко. І ось пролунало несподівано і чітко – «Калиненко».
Наталя підійшла до столу, її кидало в жар, в голові каша, в середині божевілля, незнаний досі сором і страх за можливі помилки.
На всі питання, які задавав Олександр, Наталя відповідала швидко і знервовано. На це Олександр
Михайлович не витримав і попрохав:
– Будь ласка, не нервуйтесь. І відповідайте чіткіше, піднімаючи голову, сказав Олександр.
– Вибачте, Олександр Михайлович, – промовила Наталя.
Він продовжував задавати питання. Наталя, тримаючи себе в руках, відповідала краще. Але все ж таки час від часу запиналась. Олександр всіма силами намагався її витягнути з цієї халепи. Він задавав їй лише ті питання, відповіді на які Наталя знала найкраще. Нарешті їй дозволили зайняти своє місце. Наче у сні Наталя провела останні хвилини семінару. Вона не розуміла свого стану, не чула дзвоника, який сповістив про завершення занять, не помітила як розійшлися студенти, не відчула ніжного та палкого погляду Сашка. Ще кілька хвилин дівчина приходила до тями. Йти додому не хотілось, було соромно за помилки, за поведінку, за недоречне зрадницьке почервоніння на обличчі.
В свою кімнату Наталя прийшла не скоро, намагаючись прослизнути мимо кімнати Сашка непомітною.
Дівчина сіла на диван, розправила спину, підняла очі і оторопіла. Прямо перед нею на дзеркалі червоною гуашшю було зроблено напис « Я тебе кохаю». Наталка від несподіванки заціпеніла, а потім стала озиратись, наче шукала в кімнаті того, хто б міг зробити цей напис. Тільки тепер вона помітила на столі букет білих роз у кришталевій вазі, а поруч з вазою лежала листівка, на якій був намальований кумедний песик і коротенький текст « Я втомився від самотності».
Наталя була шокована таким признанням. Дівчина взяла листівку з сумом всміхнулась песику і розкрила її. На розвороті листівки було написано рівними охайними літерами зізнання, на яке Наталя не чекала аж ніяк. «Моє Сонце!!! Після твоєї появи, моє життя стало яскравим. Я ніколи, нікого так не любив, як тебе. Я кохаю тебе ніжно і пристрасно. Благаю тебе, будь моєю Дружиною. Олександр.»
Ната стояла нерухомо. Стільки несподіванок в один день зовсім її збили з пантелику. Вона прокручувала в голові минулі дні, пригадувала моменти зустрічей з Сашком, а головне погляди його. Так, вона не придавала їм значення і лише тепер зрозуміла що вони були то ніжні, то добрі, то докірливі та завжди теплі, тямущі. Ні одного разу Сашко не зробив чогось негарного по відношенню до Наталки, ні одним рухом не натякнув дівчині на своє ставлення до неї.
Наталя була впевнена, що у Сашка є приятельки дорослі та гарні, а вона для нього лише дівчисько-квартирантка, з якою можна погомоніти про навчання, погоду та останні новини в науці.
Ната почула як грюкнули двері, від несподіванки вона навіть здригнулась, почувся звук кроків, що наближались до її кімнати. В двері постукали, почекали, відчинили. На порозі стояв Сашко і посміхався, Наталя не знала як себе вірно вести, та побачивши Сашкові очі, вона зрозуміла, що в її житті розпочинається щось нове, невідоме і безумовно гарне.
Дівчина запросила хлопця до кімнати, запропонувала сісти на диван, але ні поведінкою, ні навіть поглядом не показала, що знаходиться під враженням прочитаних признань. Першою порушила тишу Наталя «Дякую за оцінку, але чому ти приховував свою професію? Чому не розповів мені нічого про себе?». Олександр всміхнувся:-«Ну, по-перше, ти ніколи мене про це не запитувала, а по-друге, я хотів впевнитися в тому, що ти дійсно справжня, що твої усмішки не притворні, слова щирі, а дії розумні». «Тож виходить ти проводив для мене іспити? Ну, і яку ж оцінку я отримала за свою поведінку?», – вдаваючи, що розсердилася, запитала Наталя. «Невже не здогадалась?» – розсміявся Сашко.
Вони довго мовчки дивились одне одному в очі, наче розмовляли лише їм відомою, нікому не чутною мовою.
Здавалося, це були миті радості і прощення того таємничого життя, яке безслідно минало. Все пройшло, лишивши за собою нове, несподіване кохання, яке тепер постійно буде поруч…

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *