НАМ ВСІМ іЗ ТОЇ ЧАШІ ПИТЬ
Стою на кручі й на Дніпро дивлюся.
Він не реве, не стогне. Він мовчить.
Піду у Лавру помолюся:
Навчи, Господь, мене, навчи!
Відкрий мені таємницю
Земного життя мого.
Хіба у вві сні присниться….
Бо, кажуть, що свій свого,
Чужі щоб і духу боялись.
Та я от не згодна. Ні.
А чайки дніпровські сміялись,
І щось говорили мені.
Стою на кручі, немов на постаменті.
Дивлюся на Дніпро. Тарас, Тарас…..
Якась є сила у моменті.
Та не виходить раз на раз.
Якби мені моя воля,
Премного: за все про все.
Нехай вона збреше, доля:
– Куди ж вас лиха несе?
Шумлять буйні хвилі Дніпрові:
Нам всім з тої чаші пить
Водиці святої – не крові.
І досі ж бо ясен скрипить.
Липень 2003р.
ДУМА
Козацькому роду
Нема переводу.
Так гадали козаки
У буремні ті віки.
Хто козацьку вдачу має?!
Хто про честь козацьку дбає?!
Є на серці та печаль.
Жаль. Їй Богу, мені жаль!
Та минули ті віки.
Відшуміли козаки.
Хай музи́ки грають.
Пом’янути мають.
Гей! Такая доля:
Щастя є і воля.
Ні напасті, ні походів.
Щось та й стало у пригоді.
Де ж ти, справжній той козак?!
Покотилася сльоза
По щоці жіночій.
Ой, не плачте, очі.
Лихо не займайте.
Серце не виймайте.
Су́му, су́му через край….
Чим караєш? Та карай.
Земле-бідолаха,
Як кривава плаха.
А візьме́ за душу –
Щось казати мушу
І на це я, і на те.
То – єдине, то – святе.