Минають дні…
Минають дні, минають ночі…
Опале листя шелестить.
У сні твої я бачу очі.
І уявляю лиш на мить
Тебе з собою поруч, мамо.
Ти – то весела, то сумна.
В твоєму погляді надія,
В твоєму погляді журба.
Пробач мені, моя рідненька,
Що ти самотня й знов одна.
Не можу буть з тобою, ненько:
В країні, мамо, йде війна.
На сході не громи гуркочуть,
Там проливають діти кров.
Вони, як ми, теж хочуть жити
І мають право на любов.
Минають дні, минають ночі…
Коли ж скінчиться ця війна,
Всміхнеться рідна Україна,
По селах пісня залуна?
У серці кожного надія.
Молитва Божа з вуст зрина.
Все буде добре. Я в це вірю.
Хай нам Господь допомага!
Хай нас Господь оберігає,
Хай буде мир на всій Землі!
Аби могли щасливо жити
Усі – дорослі і малі!
Буринщині
Мій рідний край! Буринщино моя!
Мого дитинства чарівна колиско!
Люблю твої сади, лани, поля,
Спів соловейка, пісню українську.
Йдучи селом, милуюся не раз,
Чаруюся природною красою.
Як нам тебе, наш краю, не любить?
Як можна не пишатися тобою?