Моє місто заходить в ніч,
Перетерши плітки буденні,
У тумані сліпих узбіч
Знов ховає думки щоденні.
Запаливши вогні, мовчить,
Назбиравши зірок в долоні,
Суховієм в дахах шумить,
І тримає усіх в полоні
У в’язниці глибоких снів,
Світлом фар пробиває штори,
За потоком невтримних злив
Вишиває свої узори.
І оця таємнича мить
Огортає теплом, бо вдома.
Моє місто вночі не спить,
У каштанах сховавши втому.
З книги “Революція Свідомості”