На соломі

Ловелас

Ходив Гриць до молодиць.
А як додому повертатись,
Шукав причину оправдатись
Перед дружиною Кулиною,
Вдома яка з дитиною:
То працювали довго в полі,
То затримавсь на футболі.
Або каже: ,, Був у кума”,
Іще, буває, щось придума.
Можливо, й далі б так було
Та Грицьку не повезло.
У вдови якось у Ніни
Заліз із нею він на сіно.
Ним заповнений був хлів.
Грицька, як чорт туди завів.
Жартували, розважались,
Як належало, кохались.
Поки все вони скінчили,
Двері в хліві зачинили
І заперли із надвору.
Він не вернеться додому.
Раніше де він не бував,
В таке іще не попадав.
Мацав стіни, мацав двері,
Діставав рукою стелі.
Не проб’єш, міцна будова,
На фундаменті й дубова.
Не зруйнуєш ні одвірки
І не зробиш десь ще дірки.
Стурбувалася і Ніна,
Почали трястись коліна.
Її що – живе сама,
Та язиків навколо тьма.
Говоритимуть щосили,
Як її в хліві закрили.
Можна й тут сидіть – дарма,
Та харчів й води нема.
Ніч просиділи – ні звуку,
Коли хтось у двері стука.
Це була якраз Кулина
І з нею вся її родина:
Зяті, сестри, був і дід.
Кулина мала дружний рід.
Під дверима шум зчинився,
Гриць спочатку розгубився.
А як люди рвались у хлів
Він сховатися зумів.
Скільки можна вліз у сіно,
А за ним туди і Ніна.
Залягли і притаїлись,
Коли двері відчинились.
Як вже всі зайшли у хлів,
Гурт спочатку занімів.
Нема Гриця, нема Ніни –
І навколо цілі стіни.
Кулина зразу здогадалась:
Пара в сіні заховалась
Ану дружно беріть вила
(В куті Ніна їх лишила).
Розкидайте сіно в боки,
Ми їх знайдем без мороки.
Кулина вигукнула браво,
І взялися всі за справу.
Сіно швидко полетіло.
– Ще дістануть наше тіло
І заколють…що дурним, –
Ніні Гриць проговорив.
І вони з-під сіна дружно
Закричали враз натужно,
Що їм в голову прийшлося:
– Не коліть, ми здаємося.
А як вилізли з-під сіна
Закричала гучно Ніна
На розлючену Кулину
І на всю її родину:
– Люди добрі, ось бандити
Прагнуть хлів мій розорити.
А Кулина йшла в атаку,
В руки десь взяла ломаку.
Почали тут всі кричати.
Гриць у двері та тікати.
– Біжи, біжи, волоцюга.
З дому йшов – казав до друга.
З тобою вдома розберуся,
Нагадаю Ніну й Дусю,
Як працював натужно в полі,
Як був у кума й на футболі.
Забув, що в тебе є дитина, –
Кричала всід йому Кулина.
В бік Ніни плюнула сердито:
– Дякуй Бога, що не бита.
Присутніх кликнула людей
Й пішла на вихід до дверей.
– – –
Дивовижно спливав час –
Сидів вдома ловелас.
Чомусь не вабила вже Гриця
Чужа, хоч бажана, спідниця.
Від згуби випадок цей спас,
Заспокоївсь ловелас.
– – –
Зараз ніби все скінчилось,
Та інтрига залишилась:
Невідомий детектив,
Що в хліві двері зачинив.
Зробили це жартівники.
Сільські звичайні парубки.
Ніби в них була і совість,
Та підштовхнула випадковість.
Вийшли вони на майдан,
Поряд Ніни був паркан.
Бачуть – Гриць у двір побрів
Й пішов із Ніною у хлів.
Не дало їм це спокою,
Скористались темнотою.
Хлів надійно зачинили
Й пішли Кулині доложили.
На цьому мовленню кінець
Про справи збурених сердець.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *