До Дня народин – 150-ліття Лесі УКРАЇНКИ і 141-річчя Климента КВІТКИ.
КОЛИ і д е БУДЕ ВСТАНОВЛЕНО ПАМ’ЯТНИК СЛАВЕТНОМУ ПОДРУЖЖЮ?
ПРЕВЕНТИВ
У День народження Лесі Українки (25 лютого) написав торік на своїй веб-шпальті у Фейсбуці допис: «Уроджена Лариса Петрівна Косач (1871-1913 рр.ж.) входить у видатну тріаду світочів Української культури: Тарас Шевченко – Іван Франко – Леся Українка! Ясна річ, ми багато знаємо про її нелегке життя, поеми, вірші, есеї, драми, прозу, публіцистику. Вивчаємо у шкільній та університетській програмах її творчість і біографію. Але менше знаємо про її нелегкі взаємини із чоловіками! І даруйте, мало знаємо про законного чоловіка Лесі Українки, біографію котрого я досліджую ще із студентства. В.Б». Чоловіком Лесі Українки був Климентій Васильович Квітка (1880-1953 рр.ж.), мій земляк, бо родом із Хмелова на Роменщині, відомий світовий етномузикознавець. Досліджуючи їх життєдіяльність, у мене появилася версія, що, можливо, подружжя навіть гостювало у Хмелові… ( Про це далі у тексті). Народився він 4 лютого, словом, обоє лютневі.
“СТРУНА МОЯ ПЕРША ОЗВЕТЬСЯ”
Музика, пісня у життєдіяльності Л.Українки займає визначне місце. Вона збирала пісні, співала їх. Збірку поезій назвала «На крилах пісень» (1892 р.), а яка назва у знаменитої «Лісової пісні!» (1911 р.). Про велику обізнаність письменниці з музичними жанрами, глибоке вивчення і розуміння пісенного фольклору та фахової мелодики засвідчують музичні сторінки її творчості. Цикл «Сім струн» відкривається віршем «До тебе, Україно»:
До тебе, Україно, наша бездольная мати,
Струна моя перша озветься.
І буде струна урочисто і тихо лунати,
І пісня від серця поллється.По світі широкому буде та пісня літати,
А з нею надія кохана
Скрізь буде літати, по світі між людьми питати,
Де схована доля незнана? (1890 р.)
Молодша сестра письменниці Ольга Косак-Кривинюк згадувала: «Її музику було надзвичайно приємно слухати, далеко приємніше, ніж багатьох блискучих техніків – віртуозів. Грала так найчастіше вечорами, без світла, в темряві, коли не дуже хто слухав, свої імпровізації, власне, імпровізації, а не зафіксовані композиції, бо кожен раз це було щось інше. Це була наче не музика, а розмова».
Її могутнє поетичне слово відлунює музичним звучанням:
Як я умру, на світі запала
Покинутий вогонь моїх пісень,
І стримуваний пломінь засіяє,
Вночі запалений, горітиме удень.
І прийде той, чий образ я носила
З піснями вкупі в серденьку свому. (1896 р.)
Більше 100 творів на слова Лесі Українки для голосу з фортепіанним супроводом написали українські і зарубіжні композитори. Сповнені героїки мелодії Якова Степного «Слово, чому ти не твердая криця» і музика до одноактової опери «Іфігенія в Тавриді». Чудові романси подарував українцям, усій музичній культурі Кирило Стеценко: «Стояла я і слухала весну», «Дивлюсь я на яснії зорі…», « Хотіла б я піснею стати…». Лесиним творам дали музичне життя П. Глушков, Г. Жуковський, П. Гайдамака, останній створив також романси «Знов весна» і «Горить моє серце».
Геніальний український композитор Микола Лисенко поклав на музику Лесину поезію «Не дивись на місяць весною» і присвячений роковинам Тараса Шевченка «Похоронний марш». Можна назвати ще вдалі солоспіви: «Дивлюсь я на яснії зорі» М. Жербіна, «Хотіла б я піснею стати», А. Коломійця, «Уста говорять» Ф. Надененка, «Гей, піду я в ті зелені гори» П. Майбороди, “Реве – гуде дібровонька» і «Соловейковий спів» Т. Сидоренко-Малюкової, «Колискова» Ю. Рожовської, «Досвітні огні» Я. Яциневич, «То була тиха ніч – чарівниця» Б. Фільц.
У репертуарі зарубіжних композиторів зазвучала новими гранями поезія Л.Українки: «Перемога» О. Барамішвілі, «Надія» О. Долуханової, «Дитячий хоровод» Д. Чхеїдзе. Музичний солоцикл створили паралельно білоруський композитор Дмитро Лукас і російський Юрій Левітін. А якою чарівністю віє від «Пісні про Лесю Українку» М. Давіташвілі на слова С. Еулі.
Серед музичних творів, написаних на вірші і сюжети Лесі Українки, не тільки романси, хори і солоспіви, а й великоформатні – симфонії, опери та балети. Останніх найбільше – «Досвітні вогні» Людмили Дичко, «Камінний господар» Віталія Губаренка, «Оргія» Віталія Кирейка, «Лісова пісня» Германа Жуковського, на цій же літературній основі балет Михайла Скорульського, про який японська газета «Асахі сімбун» опублікувала рецензію «Молодість, завзятість, сила і краса». Такої ж високої думки зарубіжній глядачі й про оперу «Лісова пісня» Віталія Кирейка.
Варто також назвати імена видатних світових співаків, які ще за життя Лесі Українки виконували музичні твори на її слова. Це – Соломія Крушельницька, Ганна Крушельницька, Денис Січинський, Григорій Алчевський, Іван Григорович, Іван Алчевський, Іван Гичка-Андрієвський. А перелік сучасних співаків, музикантів і диригентів, які за останнє півстоліття доносять до мільйонів слухачів мелодію на Лесині слова чи на сюжети її творів, або присвячені їй, це були б сотні і сотні імен та сторінок. А із творів інструментальних варта уваги «Симфонічна сюїта» Андрія Штогаренка і його ж чудова музика до радіовистави за «Лісовою піснею». Пригадаймо й симфонічну поему «Contra spem spero» Р. Тохадзе. Кожен із композиторів та співаків по-споєму сприймав і передав для нас мелодику поезій Лесі Українки!
У циклі «Мелодії» (1893-94 рр.) поетеса висловила одну із сокровенних своїй мрій:
Хотіла б я піснею стати
У сюю хвилину ясну,
Щоб вільно по світі літати,
Щоб вітер розносив луну.Щоб геть аж під яснії зорі
Полинути співом дзвінким,
Упасти на хвилі прозорі,
Буяти над морем хибким.Лунали б тоді мої мрії
І щастя моє таємне,
Ясніші, ніж зорі яснії,
Гучніші, ніж море гучне. (1894 р.)
До речі, Р.Стахнів у 2017 р. написав до цього вірша музику і пісню можна слухати уЮтубі.
Мрія геніальної поетеси у наш час – здійсненна. На крилах своєї поезії і музики Леся Українка крокує у планетарну вічність, надихає таланти на створення нових музичних творів – окрасу духовного життя народів багатьох країн.
Упродовж усього життя її супроводжувала музика та пісня і, здається, спрага до неї у Л.Українки лишалася невтамовною до останніх днів…
ВІДДАЮЧИ МУЗИКОЗНАВСТВУ ВСЕ ЖИТТЯ
Без музики не можна уявити також життєдіяльність Климентія КВІТКИ. 7 років він учився музиці в приватних київських школах. Його потяг до збирання народних пісень, фольклору, до музики підтримував видатний композитор Микола Віталійович Лисенко. Здобуття освіти Климент Васильович Квітка продовжив в Університеті Святого Володимира, де якийсь час працював навіть концертмейстером хору. У 22 роки, він закінчує юридичний факультет київського Університету Св. Володимира. Тоді ж підготував і видав перший збірник записаних ним народних пісень. Упродовж усього життя він зібрав понад 6000 українських і кілька сотень білоруських, румунських, молдавських, російських, грецьких пісень і творів інструментальної музики. Чимало записав їх з голосу Лесі Українки («Народні мелодії з голосу Лесі Українки записав та упорядив Климент Квітка» (Ч.1. К.,1917; Ч.2, 1918 р.). Вершиною етнографічного шляху вченого можна вважати збірник «Українські народні мелодії» (К., 1922), у якому вміщено 743 зразки українських пісень. 1908 року разом із Лесею Українкою та Опанасом Сластіоном (етнограф і маляр) записав мелодії українських народних дум. Записи з фоноваликів транскрибував славетний Філарет Колеса, з яким дружив, який серед інших записів видав їх під назвою «Мелодії українських народних дум» (1910-1913 рр.). Понад 200 мелодій із записів Кл.Квітки використали українські та російські композитори як теми для симфонічно-інструментальних творів. Найвидатніші хорові композиції створив знаменитий Микола Леонтович: «Козака несуть», «Піють півні», «Ой сивая зозуленька», «Ой устану я в понеділок» та ін.) на мелодії, записані Климентом Квітка.
За своє життя К.Квітка надрукував 40 глибоких досліджень із музичного фольклору, збірників народної музики, рецензій. Наукова ерудиція дозволяла вченому працювати у сфері музикознавчої компаративістики (порівняльного музикознавства) не лише всіх слов’янських, а й тюркських та угро-фінських народів, хоча головний інтерес його досліджень зосереджувався саме на українській народній музиці.
Вражає глибина й занурення у деталізацію об’єктів дослідженняя. Погляньмо хоча б на одну з його праць:
| Климент Квітка. Професіональні народні співці й музиканти на Україні. Програма для досліду їх діяльності й побуту. |
Новаторські теоретичні розробки з методології дослідження календарних пісень і народної інструментальної традиції становлять значну частину наукової спадщини Кл.Квітки. Він розробив нову методику польової праці, теоретичні основи етномузичної соціології та історико-порівняльного вивчення музики етнічно родинних слов’янських народів та інших.
У своїх працях Кл.Квітка висвітлював також різні проблеми етномузикознавства: історію народної музики, методи збирання й дослідження фольклорного матеріалу, ритміку та мелодику народних пісень, музичний побут професіональних народних співців, народні музичні інструменти, музичну етнографічну хронологію. Науковець приділяв велику увагу проблемам і методам історико-порівняльного дослідження фольклору. Свідченням цього є його публікації за 1924 рік: розвідка «Ритмічні паралелі в піснях слов’янських народів. Ритмічні форми АВВА в будові строфи» і стаття «Вступні уваги до музично-етнографічних студій».
- У статті «Про історичне значення календарних пісень» К. Квітка обґрунтував науковий погляд на етномузикологію як історичну дисципліну і ставлення до народних мелодій як до історичних документів (не меншої ваги, аніж археологічні знахідки). Польову працю, фондування записів він відносив до першочергових завдань музичної етнографії, яка є сферою цієї науки та водночас розділом музикознавства.
- Дуже добре, що деякі праці з піснями Кл.Кітки оцифровано і їх можна п0читати кожному, зокрема: Квітка Климент. Народні мелодії: з голосу Лесі Українки. Ч. 1 / записав і упорядив Климент Квітка.-Київ: б. в., 1917.-229. 2 с.
- Квітка К. Українські пісні про дітозгубницю / К. Квітка.-У Київі: З друк. Укр. АН, 1927.-60, 8, 6 с.-(Збірник Історично-філологічного відділу № 59. Повідомлення Кабінету музичної етнографії; № 3).
- Квітка К. Українські пісні про дівчину, що помандрувала з зводителем: систематизація, уваги та нові матеріали / К. Квітка.-У Київі: З друк. Укр. АН, 1926.-39 с.: ноти.-(Повідомлення Кабінету музичної етнографії / Укр. АН).
- Квітка К. Професіональні народні співці й музиканти на Україні: прогр. для досліду їх діяльн. й побуту / Климент Квітка.-У Київі: З друк. У. А. Н., 1924.-114, 4 с., включ. обкл.-(Збірник Історично-Філологічного Відділу. Праці Етнографічної Комісії / Укр. акад. наук; № 13.).
Подаю один із його оригіналів:
| Подаю один із його оригіналів: |
 |
1924 року Климент Квітка розробив програму для дослідження діяльності та побуту народних талантів – лірників і кобзарів – у праці «Професіональні народні співці й музиканти на Україні». Метою програми було залучення великого кола ентузіастів до збирання фольклорних і етнографічних матеріалів.
Йому належить найдосконаліша у світовій етномузикології методика ритмоструктурної типології музичного фольклору. Її сенс полягає у координації музичної фольклористики та історичних дисциплін з метою дослідження проблем етногенезу (походження народів), міграцій народонаселення та асиміляції етносів.
Климент Квітка зробив низку дуже важливих відкриттів у сфері походження й поширення первісних звукорядів, хроматизмів, ритмічних архетипів. Велике значення надавав критичному аналізу джерел. Найважливіша праця Климента Квітки – це музично-етнографічний і морфологічний опис системи обрядових жанрів східних слов’ян – залишилася незавершенною, але заклала основи цього напрямку.
Дослідницький хист українця з однаковою силою та новаторством проявлявся у сферах ритміки й форми, ладів народної музики, в аналітиці й текстології, соціології фольклору, документуванні не лише народних мелодій, а й опрацюванні описів, коментарів, характеристик співаків та інструменталістів, дослідженні народного виконавства. Климент Квітка – основоположник наукового напрямку в етнології–етнофонії.
Його наукова діяльність складається з поцінування праць і записів народної музики (статті «Первісні тоноряди», «До питання про тюркський вплив», критики «Ангемітонічні примітиви і теорія Сокальського», «Порфирій Демуцький», «Фольклористична спадщина М.Лисенка», «Вступні зауваги до музично-етнографічних студій», «Погляд на мій фольклористичний шлях», «Про критику записів зразків народної творчості».
Плідна наукова діяльність Климентія Квітки у 20-х–на початку 30-х pp. ХХ ст. визначила нові перспективні методи дослідження.та сприяла піднесенню всієї української фольклористики на світовий рівень…
До речі, саме музика/пісня познайомила Лесю Українку і Климента Квітку, коли під час навчання, так би мовити, нареченого на юридичному факультеті Університету Святого Володимира, де на одній із зустрічей (у листопаді 1898 року) письменниця читала своє оповідання «Над морем» у літературно-артистичному гуртку. На тих читаннях був і студент Климент Квітка. Він іще з 16 років захоплювався збиранням народних пісень. Леся тоді запропонувала йому записати від неї пісні, які знала і співала до останніх днів свого життя. Є підстви зазначити, що їхня зустріч так би й була непоміченою, якби поетесу враз не привернуло замилування юнака українською народною піснею. Хто-хто, а Леся пречудово розуміла, яке велике значення має праця по запису і вивченню перлин народної творчості, з болем усвідомлювала, наскільки мало у цій сфері робиться в Україні. І той щирий інтерес до музичного фольклору, який вона спостерігала у новому знайомому, зворушив, схвилював її. Вона відчула, що юнак, якому було 19 років, по-справжньому цікавиться українським фольклором. І вона пообіцяла, що заспіває йому пісні, які добре знає. І чи найпершою заспівала “Ой, на горі пшениченька”, який мені вдалося віднайти у записі її нового друга:
Ой, на горі пшениченька,
А в долині овес,
Гей, а в долині овес,
А в долині овес.
Не по правді мій миленький,
Ти зі мною живеш,
Що до тої дівчиноньки
Та що вечора ідеш.
А до мене молодої
Та й у двір вже не зайдеш.
Ой на горі пшениченька
| Запис К.В.Квітки |
 |
Ой на горі пшениченька,
а в долині овес.
Гей! А в долині овес,
а в долині овес.Не по правді, мій миленький,
ти зо мною живеш.
Гей! Ти зо мною живеш,
ти зо мною живеш.Що до теї нетіпанки
та щовечора йдеш.
Гей!..А до мене, молодої,
тай й у двір не зайдеш.
Гей!..– Ой посади, моя мила,
У воротях вербу.
Гей!..Як буду йти од тіпанки,
то й до тебе зайду.
Гей!..Ой вистели, моя мила,
та й китайкою двір.
Гей!..Ой щоб же мій кінь вороний
не помарав підків.
Гей!..– Бодай же ти, мій миленький,
та й того не діждав,
Гей!..Ой щоб же твій кінь вороний
та й китайку топтав
Гей!.. Записано у Миропіллі Звягельського повіту
Потім вона виконувала й інші пісні, а згодом – міцна дружба і шлюб, зміцнений у липні 1907 року, спільні радощі, вболівання і подвиг, здійсненний Климентом Квіткою по збереженню фольклорних скарбів, які містила пам’ять поетеси, що зберегла народна пам’ять; п о д в и г, який нині вияскравлюється як ера в українській фольклористиці. Так починалася їхня дружба. Мати Л.Українки, відома письменниця Олена Пчілка (дворянка, Ольга Петрівна Драгоманова-Косач) була проти їхнього шлюбу і навіть називала його «якимось жебраком»… Але він поставився і тоді, і згодом до цього толерантно та в багатьох Лесиних листах матінці пізніше завжди передавав вітання. Приміром:
29 червня 1913 р. Кутаїсі
Люба мамочко!
Я гроші від тебе одержала і ждала обіцяного листа, щоб уже тоді заразом написати, бо мені тепер здебільшого таки трудно йде всяке писання. Гострий «скрут» фінансовий тепер уже, по отриманні грошей минувся… (…) Будь здорова, міцно цілую тебе, Кльоня вітає.
Твоя Леся.
Із плином часу ставлення тещі Олени Пчілки до свого зятя змінилося. Живучи майже у злиднях, вона в листах до “жебрака, який зазіхав тільки на гроші Косачів”, зверталася не інакше як “вельмишановний” і просила перевидати твори, щоби мати гріш на прожиття:
Шановний і дорогий Климент Васильович! Даремне Ви думаєте, що я може за щось гніваюсь на Вас, – цього не було і не може бути: Повага моя до Вас за довгий час нашої знайомости й поріднення не тільки нічим не порушувалась, а ще зміцнилася. Ваша завжди О. Косач 29.11.1923.
ОТЖЕ: моя версія, що їх одружила п і с н я і музика, на щ о дослідники чомусь не звертали уваги, – підтверджується! Музика проникливо торкала їхні українські серця і була диханням їхніх споріднених душ!
ВІНЧАННЯ
По дорозі на лікування до Швейцарії Климент Квітка заїхав у Чернівці. Та в Швейцарію він уже не потрапив. Залишився біля Лесі на Буковині. Вона доглядала за своїм смертельно хворим другом Сергієм Мержинським, якому віддавала тоді всю свою любов і час. Коли друг помер, Климент своєю щирою приязню врятував Лесю від «апогею смутку», як вона сама визначила свій тодішній стан. Хоча міг і добре ревнувати, оскільки усі знали як палко кохала Леся Сергія!
Та поступово їхня творча співпраця переростала в дружбу. Батьки Лесині від такого повороту подій були не у захваті. та навіть пригрозили Лесі позбавити її спадщини, якщо пара буде продовжувати жити разом. Леся, незважаючи на те, що вже тоді була хвора на туберкульоз, повністю відмовилася від батьківських грошей і пішла до Климента, щоб почати з ним нове, самостійне життя.
3 жовтня 1903 р.у Харкові помер її старший брат Михайло. Климент знову підтримав Лесю, для неї він став віднині надійною опорою. «Десь 11 жовтня, ледве Леся поправилася після приїзду до Тифлісу, як одержала звістку про смерть брата Михайла і та звістка знов її прибила. Вона буда «душею хвора». Коли була б сама, то може і не витримала, але у Тифлісі була тоді давня товаришка Лесина, Марія Биковська-Біляєва та К.Квітка, то вони помогли Лесі жити.
Через деякий час Леся і Климент зрозуміли, що більше не зможуть жити один без одного. 25 липня 1907 р. у Вознесенській церкві на Деміївці у Києві вони обвінчались. До речі, цей історичний факт неодноразово рятував Храм від знищення у часи радянського войовничого атеїзму.
“До О.П. Косач (матері) 25 липня 1907, Київ Киев, В.-Подвальна, 32, кв.11. Люба мамочко! Справа скінчена – ми звінчались сьогодні, в 1-й годині дня. Знайшли такого попа, що сам порадив коротший спосіб без оглашеній. Хоч сяк, хоч так дивитись на сей обряд, то все можна сказати:”grace a Dieu c’est fini” (з франц. мови – “слава Богу, це скінчено”.-Уточнення.-В.Б.), коли вже взагалі він мусив відбутися. Ми не запрошували нікого, крім конечних свідків, і з них одним був п.Карпов, а решта Петро Васильович, Зоря і Максим Іванович. Я не кликала нікого з церкви до нас, бо думала, що Кльоні краще перейти від урочистого до звичайного, бо таки страшно було за нього. Поки що він почувається нічого собі, хоча, звісно, втомлений попередньою турботою та й самою відправою (ми в далекій церкві вінчались). Твоя Леся”.
|
|
Після одруження молоді деякий час жили у квартирі Карпових (приятелі родини Квіток у Києві, куди привезла його мати і які над ним опікувалися після смерті батька) на Велико-Підвальній, 32, кв. 11, готувалися до поїздки у Крим, а потім в Європу. До речі, із під вінця подружжя скромно, без почету, дібралися на зазначену квартиру трамваєм, який ходив тоді між Деміївкою і центром міста. Будучи постійно із хворою Лесею, Климент і сам тяжко захворів. Нервовий розлад змусив його залишити навіть заняття музикою. Крім усього, в нього також виявили відкриту форму туберкульозу. Після закінчення університету він отримав посаду чиновника в судовому відомстві. Вона давала мізерні кошти для існування і буквально грабувала час, так необхідний для наукових занять. Добре, що поряд уже була Леся. Її мужність, нескореність освічувала, як зоря, йому дорогу і постійно його підтримувала. Допомагала долати також і матеріальну скруту. “Кльоня”, як називала чоловіка Леся, спродав своє майно у Хмелові (куди він спеціально приїхав і, можливо, з дружиною, певне після Гадячу), розуміючи, що хвороба її прогресує, і щоб врятувати, необхідне диво. Незадовго до смерті Леся Українка писала: «Кльоня мусив оддати за довги зненацька 100 р., так що з його платні лишилось всього 10 р., тим часом треба платити за квартиру, треба їсти-пити та ще й хоч трохи ліків купувати, бо я нездужаю. Речі продовжуємо продавати, але не завжди на них є покупці…» На виручені суми Леся лікувалася в Європі у найкращих лікарів, але хвороба продовжувала прогресувати…
Фоторепродукція із джерела: http:www.etoretro.ru Постійно переїжджаючи, Климент не втрачав надію врятувати Лесю. Їхній маршрут пролягав із Криму на Берлін, тоді з Європи знову в Крим, в Ялту, а потім у Грузію, Тифліс, Телаві, Єгипет. Але поліпшення Лесиного здоров’я не було.
Очевидно, що у них появилися взаємні почуття і перемогло кохання, тому що він був на 9 років молодший і знав про її хворобу. Від неї він також заразився на сухоти. Попри все, жили любо-мило. Це видно із листів Лесі Українки. Вона називала його «Квіточка!», Кльоня!». Персонально йому вона написала 7 листів, хоча у багатьох інших його згадує. Ось деякі оригінали:
21 січня 1913 р. Гелуан
Дорогой Кленя!
Я бы просила тебя телеграфировать мне, когда решишь, где провести отпуск. Не люблю, когда письма много путешествуют или лежат в ожидании адресата. Мне казалось, что я не редко пишу; я старалась посылать со скорейшей почтой, иначе разница во времени получения, казалось мне, будет слишком велика. Но теперь буду писать чаще. Ухо мое еще иногда немного покалывает, но уже не внушает опасений. Погода прекрасная, и это, конечно, подымает самочувствие. Тебе и мне послал привет через мамино посредство дед Гончаренко, он нас помнит. Меня это очень тронуло и обрадовало. Будь здоров. Целую тебя, Феоктисту Семеновну и Марусю. Передай соболезнование Мих. С. Л.
19 лютого 1913 р. Гелуан
Дорогой Кленя!
Как жаль, что у тебя столько времени отпуска уходит на ожидание и сборы. Боюсь, что не отдохнешь как следует, а это так необходимо! Адреса Гончаренка я не знаю (он был в Киеве проездом, ради концерта), но я пишу маме, чтобы тебе сообщила, если знает, где он. Но где застанет тебя ее письмо и когда она собирается написать, это уж неизвестно. Очень неудобно вот так растеряться в пространстве, и я с нетерпением жду обещанной телеграммы. Здоровье мое порядочно, и погода опять хорошая, а прошлая неделя была ветреная и прескверная. Целую всех вас. Я уже хочу домой (впрочем, я и сразу хотела). Л.
9 березня 1913 р.Гелуан
Дорогой Кленя!
Все ли ты еще дома? (Тебе уж надоел этот вопрос?) У нас после двух недель весны была почти неделя какого-то междусезонья со страшным ветром, тучами и даже дождем, во время которого я схватила кашель и насморк, но без жару и без неприятных осложнений. Теперь погода опять поправилась – значит, и я поправлюсь. Мне прислали немножко денег из Киева, и это очень кстати, так как иначе я была стеснена в сроке выезда, а теперь могу хоть и до пасхи пробыть, если надо будет. Целую вас всех. Л.
У лист і до М. В. Кривинюка вона пише:
20 червня 1913 р. Кутаїсі
Кльоня працює навіть понад силу, а платять йому нижче заслуги, тільки компліментами надолужують; проба перевестись на іншу посаду двічі провалилась, і близької перспективи на щось ліпше нема. Отже, я мушу якось старатись хоч що-небудь собі здобувати на свої потреби. В теорії я маю тепер більші заробітки, бо норму гонорару мені збільшено, але на практиці проклята слабість мене «підсадила», бо з самого приїзду не дає нічого робити. Я, правда, почала писати нове оповідання («Екбаль-ганем».-В.Б.) для «Вісника», але яка то робота, коли тільки остатні 3 дні маю t° нижче 37,5, а то була мало не щодня 38,3 по півдоби, а другі півдоби голова тріщала. Та й усякі інші симптоми моєї поетичної хороби так розгулялись, що зовсім вибивали з «творчого» настрою… Ну, та от сьогодні наче вже краще стало, то буду писати. Ваша Леся
Варто зазначити, що завдяки закордонному лікуванню, Леся Українка врятувала і його від сухот, продовжила віку… Цього року поетеса знову повернулася до Криму, щоб лікувати тепер уже свого друга Климента Квітку.
Повідомлення про її заміжжя стало для близьких несподіванкою, бо вони вважали, що з її боку кохання там не було. Хоча визнавали, що Климент обожнював Лесю. «Справа скінчена – ми звінчалися, – пише поетеса у листі до рідні. – Знайшли такого попа, що сам порадив коротший спосіб без оглашеній… Ми не запрошували нікого, крім свідків… Сподіваюсь, що тепер матимемо спокій хоч від людей… все гаразд, ніхто нас нічим не мучить, і ми собі збираємось у Крим».
Ув одному з листів поетеса писала «нам з Кльонею так добре». Коли вона одружилася з Квіткою, їй було вже 37 років. Можливо, там не було спершу палкої пристрасті, але поетеса відчувала потребу мати коло себе вірного друга. Климент Квітка завжди був поруч, коли їй було погано. Вони внутрішньо добре розуміли один одного. Їх поєднувало щось глибоке, духовне. Леся вважала, що “кохання — це перш за все самопожертва”.
З того часу вони були завжди разом: в Україні, в Києві чи Гадячі, у Криму чи на Кавказі, що підтверджують низка унікальних світлин, які дивом удалося віднайти.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Джерело: Понад 50 рідкісних фотографій Лесі Українки. Електронний ресурс [Сайт Львів – місто натхнння]//Опубліковано 25.02.2018.
Вона фактично врятувала чоловіка, наполігши терміново їхати до Криму. Климент був у дуже поганому стані (бо хворів теж на туберкульоз). Теплий клімат і активне лікування допомогло — кровохаркання у нього зникло.
Подружжя обрало Ялту для тривалого проживання (загалом 2 роки мешкали) тому, що тут вони не відчували себе відірваними від усієї української культури. Будучи за фахом юристом, К. Квітка працював у суді. Прекрасно грав на роялі, чудово знав музику. Саме Клименту Квітці ми завдячуємо тим, що маємо записи народних дум. Він звернувся до відомого фольклориста Філарета Колесси й записав з його голосу також твори полтавських кобзарів.
Тоді у Криму жив і творив відомий поет-романтик Амвросій Метлинський — автор «Южнорусских песен». Із ним подружжя Квіток часто спілкувалося. Останні дні біля хворого поета провів Степан Руданський – відомий класик української літератури, перекладач «Іліади» й «Одісеї». 12 років він чесно служив громаді міським лікарем. Іще за життя С.Руданський став почесним громадянином Ялти. Саме завдяки йому в місті з’явився водогін і каналізація. Він дав кошти на побудову міського фонтану. В Ялті з 1904 по 1918 рік існував Український театр із чудовою труппою, який мав багатьох шанувальників, бо на початку ХХ століття в Криму жило чимало українців.
Одного разу Леся Українка дізналась, що до Севастополя приїхав, в гості до сина, знаменитий харківський кобзар Гнат Гончаренко. Тоді вона замовляє валикий тонограф для запису звуків, витративши гроші зі свого приданого. Записує 19 дум. Це відбувалося на ялтинській квартирі подружжя Квіток. Там, у музеї Ялти зберігається один із валиків із голосом самої поетеси, коли робили пробні записи.
1 серпня 1913 р. Леся Українка померла у грузинському місті Сурамі. Їй було 42, йому – 33 роки. Климент тяжко переживав смерть дружини. За даними дослідників, на похоронах, коли вже всі розійшлися, він ще довго стояв над її могилою, заплаканий і вбитий горем.
І хоча він пережив Лесю на 40 років, ледь не був репресований у роки червоного терору, однак до кінця життя він її не забував. Спершу їх поєднала любов до української пісні, до етнографічної спадщини українського народу, а згодом їх з’єднала міцна дружба і взаємобажаний шлюб, зміцнений у липні 1907 року, спільні радощі, боротьба з тяжкою хворобою, вболівання і подвиг, здійсненний Климентом Квіткою по збереженню фольклорних скарбів, які містила пам’ять поетеси, які берегла пам’ять і народу; подвиг, що нині вияскравлюється як велика доба в українській фольклористиці.
Наймолодша сестра Ісидора Косач вважала життя Климента Квітки своєрідним подвигом: Адже, близько товаришуючи з небезпечно хворою жінкою, він брав на себе тяжку моральну і матеріальну відповідальність. Але він, писала Ісидора, розумів значення Лесі для української культури і свідомо обирав свою долю. «…Сиджу так і медитую, аж тут надходить Квітка, я дивлюсь на нього і якось несподівано «думаю вголос»: «Чи не ви се зрадили мене?». Його раптом мов хто окропом полив, зробився такий, що аж у мене вже не стало жорстокості напастися на нього так, як би варт було» (З листа Лесі Українки до М.П.Косача та О.П.Косач (сестри) від 22 червня 1901 р.).
Упродовж усього подружнього життя, Климентій Квітка записував пісні, які Леся пам’ятала ще з дитинства і наспівувала йому. Навіть будучи дуже хворою, не маючи змоги писати, вона проспівала своєму чоловікові 225 народних пісень. Климент Васильович видав їх після смерті дружини збіркою “Народні мелодії з голосу Лесі Українки. Записав та упорядив Климент Квітка” (Ч.1. К., 1917 р.; Ч.2, 1918 р.) Із Лесею Климент прожив 6 років. Після смерті дружини з головою поринув у роботу. З 3 листопада 1917 р. працює товаришем (заступником) генерального секретаря судових справ Української Центральної Ради. 3 1 березня 1918 р. – призначений на посаду товариша (заступника) міністра юстиції УНР. У 1918 р. працює рахівником у місті Юзівці (нині місто Донецьк). У 1920-1933 рр. Климент Васильович працював в Академії наук Української РСР, де організував Кабінет музичної етнографії (1922 р.). Одночасно викладав у Київському вищому музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка. А вже після смерті дружини, у 1917 видав фотоскопічним способом, як зазначено, двотомник «Мелодії з голосу Лесі Українки», що теж є однією з реліквій музею.
|
|
У передмові рукописно він зазначає: “Сі пісні переймала Леся Українка найбільше від люду свого рідного і коханого волинського краю в дитячі літа і в ранній молодості. Де-які з них Леся знала від своєї матері…” А завершує передмову такими словами: ”О-тож її життєва праця, почавшися з народної пісні і відбігши потім дуже далеко, скінчилася народною піснею. К. Квітка”.
До речі, активно використовуючи тогочасні технічні новації – приміром, фонограф, – Кл. Квітка записав і тим самим зберіг для нащадків не лише живі голоси Лесі Українки, але й Івана Франка, кобзаря Гната Гончаренка та інших українських митців.
У 1933 р. Кл.Квітку звільнили з роботи за політичними звинуваченнями і на півтора місяці заарештували. Залишившись без засобів існування та побоюючись нового арешту, він переїхав до Москви й розпочав працю в Московській консерваторії, де читав курс музики народів СРСР (із 1933 р. одержав звання професора). 8 лютого 1934 року його знову заарештували у так званій “Справі славістів”, сфабрикованій ОДПУ, й ув’язнили на 3 роки. Відбував покарання у сумнозвісному концтаборі “Карлаг” та Алма-Аті у Казахстані. 13 квітня 1936 року був достроково звільнений і поновлений на роботі у Московській консерваторії. До кінця життя Кл.Квітка там працював на посаді професора, завідувача Кабінету народної музики. З 1936 р. Кл. Квітка – керівник фольклорної секції Науково-дослідного інституту при Московській консерваторії, від 1937 р. до 1945 р. і від 1949 р. до кінця життя – науковий керівник заснованого ним же Кабінету вивчення музичної творчості народів СРСР (нині – Науковий центр народної музики ім. К. В. Квітки). Климент Васильович прожив 73 роки, дожив до 1953 року, переживши дружину на 40 років. В останні роки свого життя хотів переїхати в Україну, але комуністична влада не дала. До кінця Лесиного життя він був поруч з нею, а після її смерті зберіг про неї пам’ять, ставши, паралельно із її сестрами, біографом.
ПРО ВШАНУВАННЯ СЛАВЕТНОГО ПОДРУЖЖЯ
Леся УКРАЇНКА (Лариса Петрівна Косач, у заміжжі Косач-Квітка)) – геніальна українська письменниця, видатна перекладачка, фольклористка, культурна діячка, співзасновниця літературного гуртка«Плеяда». Полум’яна патіотка України! Входить до переліку найвідоміших жінок давньої та сучасної України.. Твори Лесі Українки видавалися багаторазово. Науково об’єктивнішими є видання «Книгоспілки» (у 7 тт. 1923-25 і в 12 тт. 1927-30) з фаховими передмовами М. Зерова,Б. Якубського, М. Драй-Хмари,П. Руліна, Є. Ненадкевича, О. Білецького й інших. Усі пізніші видання мають умисні цензурні пропуски: у 5 тт. (1951-56), у 10 тт. (1963-65) і в 12 тт. (1975-79). Цінне багатою біографією та епістолярією видання Ольги Косач-Кривинюк (молодша сестра) «Леся Українка. Хронологія життя і творчості» (Нью-Йорк,1970). Екранізовано 10 її творів, за 15 поставлено театральні вистави, 4 радіоп’єси. Американська компанія “Colabee” розпочала2016 року розробку пригодницької відеогри за мотивами твору «Лісова пісня» («The Forest Song»). Діє 6 музеїв Лесі Українки. З 2004 року встановлена «Премія Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва», яка «присуджується щороку за твори, які сприяють вихованню молодого покоління в дусі національної гідності, духовної єдності українського суспільства та здобули широке громадське визнання».
Кожна бібліотека у нашій державі нині розгорнула ювілейну експозицію. Здійснюється осучаснення Лесі Українки новітніми ІТ-технологіями. Театр на Подолі поставив у листопаді 2020 р. драму «Камінний господар» із елементами 3D та можливістю сприймати онлайном. Агенція ”Postmen“ розробила унікальний проєкт-айдентику: «Леся Українка: 150 імен», ставлячи мету мотивувати до читання її творів, листів, розгляду стрічок, роликів, світлин та прослуховування її співу з аудіозаписів. Було б дуже добре, якби Українське радіо та FM-станції включили у її програми спів Лесі Українки, записаний Климентом Квіткою…
Внесок славетного К.В.Квітки в етномузичну культуру великий і новаторський. Маючи добротну музичну освіту, постійну практику, він розробив нову методику польових досліджень, теоретичні основи етномузичної соціології, зробив відкриття у сфері походження і поширення первісних звукорядів, хроматизмів (інтервальна система, в основі якої лежить півтон), ритмічних архетипів і народних музичних інструментів. Зібрав близько 6 тисяч пісень, знав 13 мов. Написав і видав 9-ть наукових праць, заснував Кабінет народної музики. Став етномузикологом світового рівня.
Очевидно, що логічно буде поставити пам’ятник їм двом як славетним українцям, чоловікові і дружині – Климентові Квітці і Лесі Українці… Подаю таку ініціативу, підтримати і підписати яку дають згоду світочі української науки, культури та письменства, хмелівці та роменці, громадяни України… Долучайтеся і ви, поважані мої друзі, до благородного вшанування…
Академік Валентин БУГРИМ, доктор філософії,
літературознавець, журналіст і письменник, історик.
Лютий 2021 р. Київ-Хмелів-Ромни-Київ