Лелеки

ЛЕЛЕКА

ЛЕЛЕКА

На мить крилом закривши сонце,
Піймавши вітряний потік,
Кружляв селом, шукав віконце
Лелека, що злетів торік.

Запам’ятав своє гніздечко
Та краєвид, що навкруги,
Коли з маленького яєчка
Батьки його у світ ввели.

За рік змінив він свою вдачу.
Зміцніли крила, сам змужнів,
А як гніздо рідне побачив,
Немов на рік помолодів.

Згадав, коли у дощ і спеку
Батьків з болота виглядав
І мріяв вирости в лелеку
Який півсвіту оглядав.
Ось і гніздо, і рідна ненька,
І батько дивиться згори.
Пірнув лелека вниз швиденько
До матері тої пори…

Але так склалося, що діти,
Яких батьки зростили в світ,
Самі повинні відродити
Закладений життєвий слід.

ЛЮДИ

Люди, Божі люди! Що не так вам в світі?
Чи ви не обуті? Чи ви не одіті?
Може просто неба проводите ночі?
Чи вам більше треба, щоб було досхочу?
Є у вас родини, є батьки, є діти,
Ліси, полонини. Чом би не радіти?
Сонце в небі гріє і струмок щебече.
Вільний вітер віє, обійма за плечі.
Звідкіля ж, не знаю, злоба ця береться?
Може в вас, питаю, серце не так б’ється?
Може кров по тілу не так протікає?
Що б ви ще хотіли? Чого не хватає?
Гляньте собі в душу, тільки придивіться.
Я спитати мушу: «Чим вона різниться?»
Жити має кожен в мирі та покої,
Бо людина Божа створена такою.

Залиште відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *