Фоторепортер Роменщини
Коли М.Я. Кириченко заходив до редакції газети, то цей день для всіх нас був святом. Бо він обов’язково приносив такі оригінальні знімки, які ставали окрасою та сприяли авторитетові газети. Спочатку фотографіями милувалися самі журналісти, а згодом – і читачі.
Талант, як кажуть: він або є, або його нема. У Михайла Яковича такого Божого дару було, як мовиться, на десятьох. А ще він мав велику працездатність. До пізньої ночі прослідковував біля фотозбільшувача, щоб віддрукувати вдало спійманий кадр. Переведе, бувало, декілька пачок фотопаперу, доки вийде задумане. А виходили шедеври. У Михайла Яковича свій почерк. Знімки відзначаються лаконічністю, ліричністю, довершеністю. Особливо ж цікавими є пейзажі, картинки з життя. Він визнаний репортер на Роменщині. Лише він один на Сумщині друкував свої знімки в республіканських та всесоюзних виданнях. Зокрема в газетах «Сільські вісті», «Робітнича газета», «Молодь України», журналах «Україна», «Огоньок».
Працював фотокором обласної газети на Житомирщині. Михайло Якович є членом Спілки журналістів України. До речі, талант фотохудожника у нього пробудився випадково. Вивчився на електрозварника, працював на будовах Донбасу. Та одного разу стався нещасний випадок. Після травми виходжувався довгенько, а щоб не нудьгувати, придбав фотоапарат «Смена» і почав ходити на етюди. Знімки схвалювали домашні, друзі. Декілька фотографій заніс до місцевої газети. Надрукували. А вже згодом фотохудожник засвітився в інших виданнях. Є майстри, які, боячись конкуренції, не відкривають таємниць своєї творчості, тримають їх під сімома замками. Михайло Якович навпаки з бажанням ділиться тонкощами свого ремесла. У нього брали уроки знані на Роменщині фотографи – Василь Кот, Валерій Дядюра, Микола Бойко.
Авторові цих рядків довелося спостерігати, як працює Михайло Якович. У нього на побудову кадру «грає» все: вираз обличчя від розповіді героїв, порух руки, погляд. Зрежисує кадр так, що люди (для прикладу, механізатори) природні розкріпачені. Тобто такі, якими вони є в житті.
Одним знімком розкрити характер героя – це справжній талант! До речі, Михайло Якович береже знімки в домашньому архіві. Їх сотні, якщо не тисячі! Під диваном припадає порохом ціла історія пострадянської країни. Добре було б, коли б знайшлися меценати та допомогли матеріально у виданні фотоальбому.
Микола Лаврик, член Спілки журналістів України