Ключі від серця

Я маю тисячі ключів

З великою тривогою

З великою тривогою мандрую виднокраями…
Якими ще дорогами там доведеться йти?
Від берега й до берега летять стремління зграями,
Між горами далекими втрачаючи пунктир.

Подекуди піднімуться з вітрами поміж хмарами,
Подекуди обірвуться, мов камінь гострий, вниз.
Закохані у просторінь, невтомними примарами
Досягнуть навіть космосу, розверзеного скрізь.

Наявного й таємного, де милувався проліском,
Тим першим, що з’являється у серці навесні.
Де ще сніги непевності все насідають болісно,
Встромляючи у спогади вертеп забутих снів.

Поранених і зморених, в куток останній загнаних.
Нехай забутих в осаді моїх відвертих мрій –
Живе частинка ніжності, закрита діафрагмами,
З великою тривогою у незбагненній млі.
19:05, 18.10.2014 рік.

Оживає повільно мій внутрішній світ…

Оживає повільно мій внутрішній світ…
Так повільно, що хочеться просто кричати.
Про відверте кричати, про снів буревій,
Що плюндрує душі вкрай розірвані шати.
Де поранені думки ледь чують дзвінок –
Замаскованих вправно азів мракобісся.
Що не крок – суєта, в такт лаштує кіно,
Не вказавши у залі достойного місця.
І в кишені підкинутий кимось квиток –
Все не губиться, вкотре щастить контролеру!
Він, мов шулер пекельний чи ще бозна-хто,
Відпрацьовує чітко прописану сферу.
Щоб довічно тривав цей дошкульний сеанс,
Забираючи сили та подих мій впертий.
Раз у раз нагнітаючи створений стан,
Підмальовує тіні на плівці затертій.
Оживає повільно мій внутрішній світ…
Надзвичайно повільно приходить до тями.
Де-не-де відгукнеться натхненням в золі
Та нікчемний сюжет знов прикрасить словами.
22:00, 27.10.2014 рік.

Я маю тисячі ключів

Я маю тисячі ключів, мов жар гарячих,
Лише один із них від серденька твого.
Блукаю вкотре лабіринтами незрячим
І день за днем втрачаю радості вогонь.

Мов навіжений, підбираю щастя ключик,
Що раз у раз ховала в пазуху зима.
Підводить схильність відчувати щось разюче
У той момент, коли ось-ось відкрити мав.

А далі – що це? За дверима – знову двері?
Замків не бачу, тільки в тріщинах стіна.
Зникає подих, ось він знак, чуття дебелі.
І пульс в морзянці тоне, крадеться фінал.

Я маю тисячі ключів, знайти б потрібний,
Отой єдиний, що відкриє серця мить.
Повір, завзяття поруч і мій дотик здібний,
А решта, мов на крилах, згодом прилетить.
21:14, 19.04.2014 рік

Залиште відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *