Почув по радіо Кіндрат ,
Що прийняли закони
Про розрив союзних грат,
Про введення купонів .
Тепер нам кажуть, заживем…
Всього у нас з достатком,
Ми нафту й вугіль збережем
Для себе і нащадків .
Живе Кіндрат – усе своє :
Корова ,кури, гуси ,
Зерна змолов – мука вже є
Із лісу дрова носить .
Зібралось трохи грошенят,
Ну так десь тисяч сорок.
Всім буде, думав наш Кіндрат,
Життя прожив , не сором:
“Синам куплю я по машині .
Теплом зігрілось серце ,
Хай їздять , таке життя нині
Не те шо наше з перцем .
Онукам на весілля буде ,
Ростуть вже пташенята ,
Любити дужче старих будуть”–
Співа душа Кіндрата .
Не забув й про чорний день,
Така вже людська доля ,
Щоб схоронили як людей ,
Та й поминали вволю .
На все тут вистачить грошей ,
Прожив життя не марно
Аж сльози капають з очей ,
А на душі так гарно …
Пройшов десь рік , усе гаразд,
Та чоботи порвались враз .
Пішов Кіндрат в крамницю,
На ціну глянув і упав ,
Підбити,й наче птиця .
Прийшов до тями та й пита :
“Що це зі мною , свате ,
Того що за життя надбав ,
На чоботи не хвате ! “
“А як же думав ти Кіндрат ?
Це ж не шутєйне діло –
Державу нову збудувать
Самому ж захотілось .
Щоби пани у нас були
Багаті та заможні,
Туди , напевно , й загули ,
Наші ,сердешний, гроші”.
1991 р.