Де волю шукати,
Ніхто нам не скаже.
Який шлях до неї,
Ніхто не покаже.
Хмельницький ту волю
На шаблях шукав,
А потім Калниш
В Соловках упіймав.
Велично проніс він
До волі свій стяг.
З села Пустовійтівки
Був його шлях.
В Карпатах по волю
Сам Довбуш ходив,
По горах водив
Він своїх вояків.
Про неї в віршах
Наш Кобзар написав
Він волю для всіх
українців шукав.
Франко свою волю
В граніті кував:
Усе він життя
Скалу ту лупав.
І ось крізь пітьму
сяйнув променя блиск –
Грушевський на прапорі
волю приніс.
Коротка та воля
Короткий був лік.
Забрав в 33-му
Волю злий рік.
Кістками укрилась
І кров’ю умилась.
І воля в крові тій
Взяла і втопилась.
Настали роки –
Комунізм завітав.
І волю в ГУЛАГах
Народ наш шукав.
Отам була “воля” –
Повинні всі знати.
Історія волі
Не може вмирати.
Колючкою скручена,
Зламана в силі,
Лежить тая воля
Понині в Сибіру.
Нарешті здійснилось,
Нарешті прийшла:
В майданах надія
І воля знайшлась.
Розправила крила,
Зігрілися душі.
Тепер ми завжди
Будем з волею дужі.
Та що ж це таке?
Де та воля поділась?
В кишенях сховалась,
В портфелях лишилась.
В брехливих надіях
Розбились серця.
Куди нам по волю
Послати гінця?
Та тліє надія,
Не може вмирати.
Повинні і мусимо
Волю шукати.
І воля в неволі
Теж волю шукає
І вийти з неволі
На волю бажає.
А ми, українці,
Повинні це знати,
Що підла брехня
Хоче волю спіймати.
Спіймати, скувати,
А потім убити,
Щоб ми не змогли
Свою волю любити.