Я дерево Правди, гіллясте, живуче, стою я на вітрі, квітую на кручі. Ні ворог, ні ворон, лихий і проклятий, співучого віття не зміг обкарнати. Я
Категорія: Поезія
|
Рифмовані рядки, вірші, поеми, оди, Пісні та приказки, пародії – усе знайдете тут. Від епіграм до епітафій, дойде І до романів у віршах. Талановитий люд Друкується в “Ромені”! |
Чого волати, як немає слів
Терпіння капля випита до дна, Лягла в душі, мов камінь, непорушно. О, дайте, дайте, ще вина, Щоб воювати, чи кричати: ” Як бездушно!” Чого волати,
Іншомовні слова
Боюсь чужих я “іншомовних” слів, Бува, щоб мову свою я не забула. Ще з молоком я матері відчула Пісень чарівних і колисанок переспів. Боюсь, що
Той, кого загубили
Той, кого загубили, навчається жити незнайденим… …Безіменний герой у притулку невмисних розмов – він мене не минув, випадково й болюче, мов заїди. І вже ніч
Лілії
Листя побільшало жовтого, Вітер зірвавсь…Невтерпець! Запах залишився лілії жовтої, Літо збігло зовсім нанівець. А за літом -цілунки, думки… Зустрічі трепетні і побачення! Ти б за
Гімн Роменського земляцтва
Слова Надії Карпенко Музика Володимира Момота Земляки ми усі, земляки… Батьківщина мала – наш Ромен. Разом всі зберемося таки І згадаєм когорту імен, З-поміж роду
Кколи іду я рідним містом…
Приємно жити у чистому домі, дворі, селі чи місті. У причепуреній садибі відчуваєш себе по-домашньому спокійно і затишно. Чепуриться нині й наше місто, трудиться на
Моє місто
У Ромнах – зимно. На вулицях міста, передчуваючи довгу розлуку, бешкетує лютий. То ковзається на полонених ожеледицею вулицях, збиваючи з ніг перехожих, то стовбичить біля
Мій Ромен
Мій Ромен – герць племен, дзвін стремен, блиск імен… Снить Сула у легендах-лілеях, і каштани та клени незгірше знамен майорять у роменських алеях. Тут життя
Ромен
Когда то здесь кипел народный гнев, Бунтарские не раз гремели речи. Здесь, честь и славу гетману воспев, Преподносили в храмах Богу свечи. В одно смешался
Ромен-цвіт на чужині
У Франції, в маленькому порту, Де суша скінчилась, де берег океану – Ніколи б не подумав, що знайду Букетик квітів. Прямо в серці рана Відкрилася,
Постать
Пам’ятник у Ромні Усе так звичайно, буденно і просто: Тарас на могилі сидить. Я ж бачу нестримну, рвучку його постать у русі… Щодня і щомить!..