Ромен-цвіт

РОМЕН-ЦВІТ НА ЧУЖИНІ

У Франції, в маленькому порту,
Де суша скінчилась, де берег океану –
Ніколи б не подумав, що знайду
Букетик квітів. Прямо в серці рана

Відкрилася, аж плакати хотілось,
Коли нагнувся та вдихнув терпке,
Неповториме, ніжне, як в дитинстві…
Час зупинився. Вітерець завмер…

Яким вас вітром занесло, рідненькі
Ромашоньки, дівчаточка мої,
На край землі із берегів Роменки?
Чи не сумуєте ночами по Сулі?

Привіт, землячки, з древнього Ромену!
Давненько звідти я, не скоро й повернусь.
У море завтра. Але будьте певні:
До ваших родичів зайду і поклонюсь.

Я розкажу їм про діру в асфальті,
Що ви голівками пробили в чужині.
Про долю наймитів, про сльози емігрантів,
Про піт і кров із носу… Але ні!

Не стану плакатись, потрібно в краще вірить.
Я розповім, як з радості цвіли,
Коли зустрілись ми, як самі в світі рідні.
Як на прощання пахнули мені.

Порозкидала доля нас по світу.
Мов поробили Україні вороги,
Щоб світ за очі розбігались діти,
Голодували й мерзли старики…

Благословенну землю кукурудза
Та соняшник терзають – всім чортма!
Рубають ліс та на Європу гужем,
А посадити – грошиків нема!

Нема грошей ні на дороги, ліки,
Ні на освіту; в армію – з своїми
Чобітьми; ще прихопи й поїсти…
Заглянув злидень майже в кожен дім.

Кому війна, кому – як рідна мати:
Мільярди на офшорних островах.
То ж і замислися: чого тут ще чекати,
Коли правнуки, ще не роджені – в боргах?

Колись казала недурна людина:
Керують Україною такі,
Кому вона чужа і непотрібна.
Так може час настав їм дати бій?

На Вічі на Майдані запитати:
Що обіцяв, а що зробив? Постій!
Нема куди тобі уже тікати.
Тримай ланцюг надійно, вартовий!

Всіх не посадиш і не стратиш.
Та й не треба. Верни украдене – і йди собі, гуляй.
Мішки повергай біля тих ромашок.
Заробиш чесно – в Україну приїжджай.

Збудуй свій дім. Зрости дітей. Дубочка
Під тином посади. Хіба забув,
Що в світ прийшли усі ми без сорочки?
Без неї й підемо. А був ти, чи не був –

За покоління-два настане ясність.
Граніт і бронза – слаба втіха тим,
Чиє ім’я забули внуки власні,
А на могилах квітнуть бур’яни.

На краденому в Рай не в’їдеш, друже.
Не я придумав. Не тобі мінять.
Ромашки – й ті по Україні тужать.
На Батьківщину подумки летять.

Вячеслав ТУРЧЕНКО, поет, прозаїк
Le Legue, France, 13.09.2018.

Залиште відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *