Мороз на віконному склі Чудні вимальовує квіти… Приснилось мені в дивнім сні, Що ти запросив мене в літо. . Від погляду й лагідних слів По
Позначка: зима
Сьогодні – лютий…
Сьогодні – лютий… Та зими немає. А хочеться ще снігу з морозцем… Зимовий місяць у дощах спливає З поривистим, вихрастим вітерцем. . Ідуть дощі: густі
Неочікувана весна
Перші проліски вже замість снігу, А зими наче ще не було. Я ходжу і дивлюсь на відлигу, Витираю спітніле чоло. Коло хати ні снігу, ні
Погляд у юність
Великі сніжинки кружляють в повітрі, Лягають на стежку вони наугад… Я дуже люблю цю погоду, без вітру, Милуюсь красою зими в снігопад. А душу тривожить
Седые январи
Нет тепла от утренней зари – Холодом закрыта в душу дверца… Не согреют эти январи Мне сегодня ни души, ни сердца. . Замирает в холоде
Порожнеча в душі – голомоза зима
Порожнеча в душі – голомоза зима, Та, напрочуд, надія підтримує спокій. Лине серце постійно кудись вище хмар, Обіймає простори безмежно широкі. Колисанку співає, мов мантру
Перший сніг
Снігоспів a cappella, дзвінок незнайомця вночі, тож мелодія часу стікає в долину безсоння і зринає – торік присягався один з копачів, що по першому снігу
Коли серце співає
Дмитрик сидів біля вікна і задоволено спостерігав за сваркою горобців, що стрибали в засніженому вишняку. Вони підлітали один до одного, клювали дзьобами у настовбурчене пір’ячко
Зимовий мотив
Темна ніч Темна ніч була така п’янка, Медові пахощі розлила над садами, А в небі сяяли зірки. Стелились квіти килимами, І прохолода огортала все живе,
Ми вже ніхто
Ми вже ніхто Автобус розкидав по різних сидіннях, Чомусь роз’єднав – ми ніхто, ми – чужі. Вже зникли набридливі й щирі видіння І тягне морозом
ВІДХІД ЗИМИ
Ридала-плакала зима, Сльозами гірко умивалась, Бо ніжної краси нема. Уже самотньою зосталась. Ридала-плакала зима, Текли з очей струмками сльози, І дивувалася сама: За що покинули
Берези за вікном
Прожиті дні оцінюю не раз, Гортаю їх, як незабутню повість. Й до щему серце стиснеться щораз За згаяні роки. Й живуча совість Докором вдарить, боляче