Не приходь до мене у снах Не приходь до мене у снах І не руш мій спокій жіночий. Бо я жінка уже в літах І
Позначка: Роменщина
ОСЬ І ЗИМА
Ось і зима, погода невтішна. Ладу нема і це вже не смішно. Ранковий шум, я з ним прокидаюсь. Початок дум, до справ повертаюсь. Молюся Богу
СВІТЛО ІСТИННОЇ ВІРИ
Осінь, як молодиця перед гостями, щедро розсипає кольорову палітру. Змахнувши з кленів та лип золотаво-жовті накидки, розіслала їх по стежках- доріжках. У дворах попід хатами
Притчи-эпиграммы про маленькие драмы
Два петуха дрались за зерна. Дрались решительно, упорно. Пока они решали споры, Мышь унесла те зерна в нору. Клялся волк овец не красть, Широко разинув
БУР’ЯНИ
Розцвіла на клумбі квітка пізньої весни. Стали квітку забивати кляті бур’яни. Просить квітка:”Перестраньте! не губіть, молю! Та хіба ж у вас немає крапельки жалю? Що
,,Втрата пам’яті”
,,Втрата пам’яті” У лісочку на поляні Мужики сиділи п’яні. В таких випадках – не нове, Велись дискусії, розмови. Й розвели такий базар… Ось продовжує Назар:
Благотворительность – значит творить благо
Голыми сюда пришли, Голыми и уйдем обратно. Нар. мудрость. Прежде всего надо сказать, что все новое – это хорошо забытое старое. Корни таких понятий как
Сонет першого снігу
Знов перший сніг, мов перший поцілунок, на чорному асфальті ліг, малюючи зимовий візерунок, долаючи повітря, зміг, лягти на хлопця і красуню, він їхні погляди зберіг
РОМЕНСЬКИЙ ГЕРБ
Всього на довгому віку бувало – Пекельного вогню, і горя, й зла… Щоб воля не примарою була, Щоб сонце чорним ні на мить не стало,
Бо совість і пам’ять – єдині
( триптих ) Холодний дзвін. Жахливий дотик криги. Здавалося – ні краю, ні кінця! Тих сторінок не вирвати із книги, Що чорним болем вписані в
Лія Атаманчук
Талановита письменниця Роменщини.
ВЕЛИЧНЕ І МІЗЕРНЕ
Лижня, наче змія. Пам’ятаю старт, А фініш був – в лікарні. І сиділа наді мною “Бабушка” моя “Бабушка” в руках Держала воду Лікар в білому