У ВИШНЕВІМ РАЮ В вишневий рай пірнаю з головою, П’ю аромат божественно-легкий, Та років вже розгорнуті сувої Лиш чую голос приязно-терпкий… Цвітуть вишнІ, хвилюються тривожно,
Ромен. Літературно-історичний альманах.
Публічне видання для популяризації історії та творчості мешканців міста Ромни та Роменського району Сумської області, Україна.
У ВИШНЕВІМ РАЮ В вишневий рай пірнаю з головою, П’ю аромат божественно-легкий, Та років вже розгорнуті сувої Лиш чую голос приязно-терпкий… Цвітуть вишнІ, хвилюються тривожно,
Батьківська хата – це біль і тривоги, Батьківська хата – розлуки й дороги. Родинне гніздечко, тут мама звивала І діток своїх тут усьому навчала. Навчала,
Краю мій, ти рідна Україно, Краю мій – ти славна сторона. Я живу тобою – ти єдиний, Ти для мене скрипка чарівна. Скільки в нас
ХТО ВОНИ? Син у батька запитав: – А як звуться люди, Що в городах там і сям З лопатами всюди? Не розігнуть і спини, День
ЗАВІТАЙТЕ У РОМНИ Хто хоч раз,скажіть нам, друзі, Був на ярмарку в Ромні? Хто водив танок у крузі, Слухав співи голосні? Там вареники, сметана, Пироги
Є у кожного пристань своя І своя незабутня стежина На планеті великій Земля – Там, де батьківська рідна хатина. В мій чарівний і древній Ромен,
Вовк Любов Федорівна народилася у селі Голінка Роменського району. Навчалася у Лебединському педагогічному училищі, потім закінчила історичний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка. Майже сорок
Люблю куточок раю на землі – Оту хатину, де тепер живу. Нехай мої хороми і малі, Та тут радію їжі на столі І тут я
Т.Г. ШЕВЧЕНКОВІ Живе під сонцем України Безсмертна слава Кобзаря. Його слова повсюди линуть, Над ним горить ясна зоря. Його жахались можновладці, Його боялися царі. Тарас
«Живи, поезіє, живи!» – це третя колективна збірка літературного об’єднання «Обрії», яка приурочена до 5-річного ювілею від дня створення цього творчого колективу (керівник – Людмила
Роменський край співучий і родючий, Наш край один – такого вже нема… І люди в нас привітні й працьовиті, І волю любим більше за життя
Ще видно зорі у калюжах, ще небо повне синяви, тому в людських крилатих душах живи, поезіє, живи! Людмила Грицай «Живи, поезіє, живи!» – з такою