Так і хочеться крикнуть, не пийте! Пожалійте жінок і дітей Свою долю об спирт не розбийте Зубожілістю п’яних ідей. Буде видно як сонечко сходить Нам
Позначка: Петро Танчик
Одинока пташка
До будинку пташка залетіла Огорнула щебетом весь дім. Душу до гола мені розділа Серденько зігріла в мирі сім Стрілись обездолених дві долі Скоротити пестощами ніч
Пам’ять
Пам’ять Сумують кинуті могили, Ростуть з досади бур’яни, Дивитися не має сили. Які є дочки і сини. А чом же там, же перші діти. Ще
Кінець
Кінець Свята земля спотворена людьми. Як наслідок – глобальне потепління. Розтане лід одвічної зими, Позбавивши надію на спасіння. На сушу хлине з берегів вода, Повибухають
Весілля України
Хромка розривається, Бубон аж гуде. Це в нас називається Свадьбонька буде. Старости навприсядки Ріжуть гопака. І кружля без продиху Дівчина струнка. Дружки і світилочки Попереду
Кордони
Я хотів би планету Без кордонів пройти, Щоб себе показати, Своє щастя знайти. Як колись мандрували Безтурботно, без віз. Навіть гадки не мали До повірок
Поштарям
До чобіт липне листя опале. Плащ старенький до кістки промок. І коли б ми листів не читали, То поштар не ходив би й не мок.
Зима
На морозі сонце грає, Під ногами аж рипить, Вітер вії завіває, Сипле в очі і сліпить. А малеча із санками То на гору, то з
Туга
Коли зацвітає весна біля хати, На мене находить печалі пітьма, Не хочеться вірить, не хочеться знати Що рідної неньки й татуся нема. Не хочеться вірить,
Пам’ятай
По тобі ніхто не стане плакать, Навіть пес сховається в нору, Досить дня про все перебалакать Та забити цвяхами труну. Понесуть на цвинтар чужі люди,
Не питай
Не питайте жінку: “Скільки літ?” Краще запитайте: “Скільки зим Поморозило надії цвіт Та життя розвіяло, як дим?” Замітає хуртовина слід, Паморозь лягає на виски. Запитайте
Карти
Чародійна павутина З найтаємніших кутків, Карт розкинутих щуплина Маяки з усіх віків. Черві, хресті, бубі, віні, Шістки, сімки, королі. Ваші душі, ваші тіні, Ваші дії