Луч одинокой свечи Мрак разорвал в ночи, Бликами на потолке, Дрожью в твоей руке. Ночью написанный стих Тайну хранит двоих… Кружится вновь голова – Нам
Ромен. Літературно-історичний альманах.
Публічне видання для популяризації історії та творчості мешканців міста Ромни та Роменського району Сумської області, Україна.
Луч одинокой свечи Мрак разорвал в ночи, Бликами на потолке, Дрожью в твоей руке. Ночью написанный стих Тайну хранит двоих… Кружится вновь голова – Нам
Я прекрасная ромашка, Ты нежнейший василёк. Почему же мы расстались, Милый юности цветок? Почему пути – дороги Наши, милый, разошлись? Ты не с той, и
Дай, Боже, щоб зустріли в небесах, Як на Вкраїні їх святі й пророки. Щоб душі там, їх, рай все ж обрели. Сини і доньки славні,
Песня. Я сегодня, случайно, тебя вновь повстречала. Ты глазами – коснулся, я в ответ промолчала. Ты тихонько мне что-то прошептал, вслед, не знаю. Я тебя,
Снігоспів a cappella, дзвінок незнайомця вночі, тож мелодія часу стікає в долину безсоння і зринає – торік присягався один з копачів, що по першому снігу
Терпіння капля випита до дна, Лягла в душі, мов камінь, непорушно. О, дайте, дайте, ще вина, Щоб воювати, чи кричати: ” Як бездушно!” Чого волати,
Листя побільшало жовтого, Вітер зірвавсь…Невтерпець! Запах залишився лілії жовтої, Літо збігло зовсім нанівець. А за літом -цілунки, думки… Зустрічі трепетні і побачення! Ти б за
Стоїть велично на горі Чернечій Тарас, і хмуриться його чоло. Сутуляться в зажурі з криці плечі: Чому таке занедбане село? Суворо дивиться на нас з
Дозволяю, йди крізь мою душу, Хочеш,то спочинь, а ні – транзитом. Зупинятись силою не змушу. Вас багато, де усіх подіти… Залиши, як хочеш, подарунок, А
ОСТАННЯ ЗУСТРІЧ Зустрілись два брати, в похилому віці. Не бачились більше, як десять років. Слабенькі такі, мов підстрелені птиці, Хвороби дошкулюють з різних боків. Зустрілись
Зграя німих сновидінь Безтурботно проходять хвилини, Наче варта між зоряних брам. Щось відверте ніяк не поглине, Все жбурляє мій сон в тарарам. Що завівся, ще
Сутеніє Вкотре сутеніє в недоладнім світі, Де встромила хижо пазурі зима В серце, отруївши довгождані миті, Знищила назавжди те, що досі мав. Замість оберегів, залишила