Сенс розлук Тільки ті, що знали муки, Здатні потім не жаліть, Що з’єднали свої руки У розлуках лихоліть. Тож як час, чи то образи Не
Позначка: печаль
Відпускаю минуле
Відпускаю минуле Я підіймаю руки до неба І ніякого суму мені більше не треба! Я не шкодую про наше минуле. Ти чуєш? Не шкодую, що
Дякую долі
За життям своїм згорьованим я плачу, За роками, що пройшли і не вернуться. Побажайте мені, люди, ви удачу, Щоб зуміла не зламаться, не зігнуться. Треба
НАЛАМАЛА ДРОВ Я
Ми з тобою Я твоя удача, Я твоя тривога, І у нас з тобою Лиш одна дорога. Так нас Небо поєднало Навік. Приспів: Забуяла земля
Смуток
Смуток Розлука нестерпно ятрить і вбиває, Самотньо крадеться, пустунка вона. Чому тебе разом зі мною немає? Чому я вкотре без тебе сумна? Коханий , не
ЖУРАВЛИНЕ ГОРЕ
ПІЗНЯ ОСІНЬ Покрила паморозь дерева, Срібне листя аж дзвенить. Тепла вже зчерпані резерви І осінь землю холодить. Так швидко літечко минуло. Відколосилось, відцвіло. Холодним подихом
Лечу…
Лечу… Все кличе ластів’їний щебіт у той дитячий літокрай. Тож знов лечу, лечу до тебе — моє ти серденько не край. Заглядає подвір’я пустка в
І. Битва рим
Сумління чисте? Важко на душі? Рятують серце лиш вірші. *** Усе почалося з суму та самоти. Якесь плутане інтерв’ю писакам. Просто розмова, без конкретики, без
ІV. Мій Едем
Повір мені! Це синкретизм, Це зміна звуку – хроматизм, Це модуляція в житті, Ти вже на правильнім путі, Глобальне рішення прийняв – Прийшов, постукав, обійняв.
Не тривож мене, не буди
Я писала тобі, що хата моя під соломою, Одна на всю вулицю, довго шукать не треба. Що живу я в тій хаті вдовою солом’яною І
Памяти Высоцкого
К семидесятилетию со дня рождения Высоцкого. «Но я еще приду по ваши души» На натянутых нервах, Рвясь из всех сухожилий, Шел повсюду ты первый, Словно
Осенняя грусть
Серая осень, серый туман, Брызги дождя стучатся в окошко. Прячется солнце в осенний карман, Становится грустно немножко. Давно улетели у даль журавли, Умолкли ансамбли певучего