Буваючи у великих містах, зокрема в Харкові, спостерігав таку картину: школярі в місцевому транспорті люб’язно поступалися місцями людям похилого (поважного) віку. ЯКБИ ТАК СКРІЗЬ БУЛО
Позначка: Пам’ять
УПАВ ЛИСТОК …
УПАВ ЛИСТОК … Упав листок знесилений і жовтий, Упав багряний – іншого вже сорту, Але і він зневоднений, змарнілий, Хоча на вигляд ще доволі цілий.
З КОХАННЯМ ЖИТИ ДО ЗАГИНУ
З КОХАННЯМ ЖИТИ ДО ЗАГИНУ Було кохання трепетне і ніжне До жінки, що в той час була заміжня. Коли ж чужою бути перестала, То і
Язика хам
Язика хам Горе як у жінки, довгий язичок. Зразу ж виникає море балачок. І в такому домі радощів нема. Завжди як в дур-домі, рівна з
Моя бабуся
Моя бабуся Гнилий сарай, мітла та ступа Старенька хата край села. І трав цілющих ціла купа Так пращурка моя жила. Заходиш, піч, одна кімната Без
Роздуми
Роздуми Так, живе собі людина до пори. Молода здорова та щаслива. А покотяться літа з гори. Де й подінеться та удалість щаслива. Діти розбредуться поростуть,
Одинока
Потім Вічне потім, як це надоїло. У кредит надії завжди жить. На душі вже стільки наболіло. Що горить бажання вовком вить. Я сьогодні, зараз хочу
СПАСІВСЬКІ ЯБЛУКА
Олена хутко схопилася з постелі, зачерпнула п’ятірнею з діжки води, хлюпнула на обличчя (от і все вмивання), заходилася терти свиням буряки. Замішала їх дертю, винесла
Світлана Яковенко
Дим і тиша стояли над селом. Палали поодинокі копиці сіна. Люди зі зболеними лицями покидали свої домівки і, притуливши дітей до грудей, мовчки йшли до
Гоголю посвящается
Писатель отчий край боготворил, Как задушевно он о нём писал. Как вечера в Диканьке он любил О том он в повестях нам рассказал. ****************************** Прекрасна
СЛЬОЗИ
Ти чув, коханий, як зітхає небо? Тепер із ним зітхаємо удвох, Мій дощ прозорий падає на тебе, А я лечу… бо кличе мене Бог… Лечу
«СВОБОДА»
Під неба помаранчевим крилом Собі таку «свободу» відстояли… Чи то добро вже обернулось злом? Чи то всі ми зробили, а не знали?.. Не знали, що