Сплетницы

Язика хам

Язика хам
Горе як у жінки, довгий язичок.
Зразу ж виникає море балачок.
І в такому домі радощів нема.
Завжди як в дур-домі, рівна з усіма
Ляпа, що попало і чого не слід
Наче з того стане в домі менше бід.
Людям того й треба, щоб підняти сміх.
В них така потреба, бачить чужий гріх.
Тож як на екрані, всі її діла,
І в якому стані нічку провела.
З чоловіком спала, як і все було.
Скільки діла мала, знає все село.
Поспішають люди розуму учить.
Різні пересуди як на світі жить.
Та сім’ї не має, під один копил
Кожен щастя має, скільки має сил
Горе чоловіку, горе й діточкам
Бо не має ліку, сміху й балачкам
Маєш чоловіка, маєш діточок
Прикуси на віки довгий язичок
Тут тебе дурепу, тільки засміють
А в сім’ю дотепу плітки не дають
Чи ж для себе жінку, чи для люду брав
Хто мою печінку ще не перебрав
Тож краснійте леді, хто себе пізнав
Хто від глузду в бреді від сімейних справ.

***
Потім

Вічне потім, як це надоїло.
У кредит надії завжди жить.
На душі вже стільки наболіло.
Що горить бажання вовком вить.
Я сьогодні, зараз хочу жити.
Бо єдине в мене це життя.
Навіть з чортом ладен подружити,
Щоб своє поправити буття.
Що мені ілюзії тумани
І моя надмірна доброта
Як в житті одні лише обмани.
Скривджують теперішні літа.
Досить потім, я живу сьогодні.
Потім уже буде пізно все.
Кожні дні хай будуть великодні.
Щастя, потім, нам не принесе.
Бо у потім, є свої потреби
Потім я не буду молодим
Тож те потім більш мені не треба
Бо й воно розвіється як дим.

***
Старість

Одживу, одплачу, одрадію
Одлюблю в нареченій порі.
А тоді навіки овдовію
Уклонюсь згасаючій зорі
І зачнуть сніжинки опадати
Без жалю на голову мою
Більше вже мені того не знати
Те що мав у зорянім краю.
Налетять земні холодні ночі
Принесуть мені похмурі дні
Затуманять сиротливі очі.
Їх сумні, непрошені пісні.
Я один в засніженому домі.
Запалю пройдешньому свічу.
Ці пісні давно мені відомі
Ними я, за пройдене плачу.
Все рівно на все не стало б віку
Щоб за чимсь у розпачі жаліть
Тому б, що хотів, не буде ліку.
І за сотні вижитих століть
Тож давай обнімемося старість.
Я тебе прийму таку як єсть
Як би ми в душі не сперечались.
Та пора як кажуть знати честь.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *