Любов Шемчук | Ромен. Літературно-історичний альманах.

Душа

Боюсь доторкнутися словом – душа – як оголений нерв – щоб не принести, випадково, їй вкрай непотрібних проблем. . Болить і страждає, й голосить, чи

Колись закінчиться війна… А поки що – життя в руїнах, в боях пекельних Україна і мати в траурній хустині, бо сина втратила вона. . Колись

Тепле бабине літо і холодна війна… Там, де люди привітні – несумісна вона. . Ворог – хижий придурок нищить землю мою, люд шукає притулок у

Переплутались дні і ночі, наче десь за Полярним колом… Сняться сни нам якісь пророчі ті, яких не було ніколи. . Бовдуряччя прийшло на Землю, нищить

Я люблю свою осінь – до болю красиву, Ніжну неба в ній просинь й помірні дощі. Вона дуже яскрава і трішечки сива… А в тумани

Солоний присмак на вустах, На скронях – сріблом пізня осінь… Скриплять перила на мостах, Що пам’ятають нас ще й досі. . Тримає пам’ять крізь роки: