По опавшим из ясеня листьям Барабанят дожди октября, А в асфальтовой лужице чистой Искупала свой лучик заря. . Дарит осень курьёзов моменты, Преподносит сюрпризы опять…
Позначка: Любов Шемчук
Одинокое сердце
– Не родился, наверно, ещё твой мужчина, – Прошептала тоскливо ей ночью Луна, – Только в чём, не пойму, здесь таится причина, Что ты ночи
Осіння троянда
Вкладаю я слова в хореї, ямби, А то і в інші розміри вірша́. Ще із весни цвітуть твої троянди, Моя троянда – літо заверша. .
В тебе лекарство не ищу
Я живу, зализывая раны, Те, что ты когда-то наносил. Делать это поздно или рано У меня, должно быть, хватит сил. . Не дано согнуться сильным
Я люблю свою осінь
Я люблю свою осінь – до болю красиву, Ніжну неба в ній просинь й помірні дощі. Вона дуже яскрава і трішечки сива… А в тумани
Спогади
Як тільки вітер з заходу війне – Я спогадом лечу на Буковину… Через роки до тебе птахом лину, Ти вже пробач за спогади мене. .
В стихії почуттів
Як добре, коли у житті тебе хтось розуміє, Хоч в кожного доля і думка знайде́ться своя… У вир почуттів поринаєш ти, наче в стихію, Коли
Пливу на пло́ті…
Пливу на пло́ті, а душа – з тобою, В маленькому фейсбучному раю… Не змити спогади мої водою, Бо тільки ними нині я живу. . Перебирає
Один лишь шаг
Один лишь шаг – и мы уже чужие. Умолкли телефонные звонки… И планы у тебя совсем другие, Перечишь сердцу чувствам вопреки. . Разрушить отношенья –
Вікна батьківської хати
Я давно не була на подвір’ї старенької хати, Не ступала ногою на батьківський рідний поріг, Де з теплом і любов’ю стрічала нас любляча мати, Коли
Болючий спогад
Як ґудзик, відривала я тебе від себе… І плакало рясним дощем похмуре небо. І розривала блискавиця темінь ночі, А в її світлі мерехтіли сині очі.
Була весна…
Була весна. І я цвіла, і квіти пахли медом, І синь небесная була така, як очі в тебе. . Вертілась бджілка на квітках, нектар збирала