Зорі Сіріє світло у вікні, Ховаються у небо зорі… А я не сплю давним – давно, Бо дух весни вита надворі. Самотнім ранком із душі
Позначка: череда років
Матері
Мотроні Марківні Дегтярь Мамо, вам таємницю повідаю, Щоб не соромно в очі дивитися. Клич сумління постійно наслідує, Бачить Бог, я боюсь запізнитися. Ви для мене
Моя українська земля
Поезіє моя Як на поля засохлі тепла злива, Як вітер-холодок у літню спекоту, Як пташці у політ надійні крила, Ковток води на жнивному лану, Скупа
Сповідь
Медсестра Пригнічена роками і нуждою. Доволі потріпали перемін вітри. Дітей одна ростила, стала як вдовою, Із щирою душею медсестри. У добрий час в лікарню хто
Бумажный роман
Я милому простила всё – Страданья, слёзы, униженья … Как много надо нам терпенья, Чтоб осознавши и простив, Начать с нуля, собрав осколки, И в
НОВОГОДНЕЕ
НОВОГОДНЕЕ Полночь… Старый год уходит под напевы вьюг… С НОВЫМ ГОДОМ! С НОВЫМ СЧАСТЬЕМ , мой далёкий друг! Очень жаль, что километры разделяют нас… Хорошо
Я залишилася з думками наодинці
Життя Усе минає – горе, страх і сльози, Все відступає – зрада, відчай, біль. Проходить дощ і замовкають грози, Сніг розтає, вщухає заметіль. Минає свято
Головне
Верби Місяць небо зорями Першими уткав. Я стояв під вербами І тебе чекав. Вітерець між вітами Тихо шелестів, Думами барвистими Я тебе хотів. Вже давно
Божья несправедливость
Когда уходят из жизни старые, больные, немощные люди, то с этим печальным событием как бы внутренне свыкаешься. Мол отмучился бедолага, отстрадался в этой такой несладкой
ПРОСТИТЕ, МАДАМ
По снегу следы уходили от дома. Они уносили с собою любовь. Простите, мадам, мы едва лишь знакомы, Но вы разбудили дремавшую кровь. Мадам, я не
КАК ТРУДЕН, МНОЮ ИЗБРАН ПУТЬ
И ЗАДАЧА УЖЕ НЕ ЗАДАЧА Старшему мичману Попову Валерию Степановичу Я смотрю из окна на дорогу пустую. Я жизнь вопрошаю свою холостую, Прошло ли всё
МОЄ СЕЛО
МОЄ СЕЛО Моє село, моя колиска, До болю рідне все й святе. По-іншому тут трави пахнуть І сонце світить золоте. Моє село, моє роздолля, Тут