Прожиті дні оцінюю не раз,
Гортаю їх, як незабутню повість.
Й до щему серце стиснеться щораз
За згаяні роки. Й живуча совість
Докором вдарить, боляче до сліз
І рада б знов рушати від порогу,
Щоб в кожен день вкладати кращий зміст…
Та вороття не має ця дорога.
Джерельні сили в серці віднайду
І зміст життя писатиму лиш днями
Добірними, як зерна в колоску,
Й квітучими, як та весна, квітками.
ДІНА ШВЕЦЬ
Берези за вікном
На крилах жовтня осінь відлетіла,
Багряним листом врода відцвіла,
І листопад холодний, посивілий
Дощу краплини струшує з крила.
Птахів не чути щебетливі співи,
Стулив вуста і почорнілий лан,
А за віком берези білошкірі
Холодні віти кутають в туман.
Земля притихла у німім чеканні,
На темне небо погляда в журбі:
Коли постука грудень на світанні
І чистим снігом вибілить її.
Пейзаж
Між зір яскравих і густих
Всміхнувся Місяць до хмарини,
Пробіг вітрець і раптом стих
В посохлих травах на долині.
Туман віночок перший сплів
Й повільно так штовхнув над воду.
Листки пожовклих яворів
Шептали про весняну вроду.
Зимовий вечір
Зоряна прошва ясніє на небі,
Місяця скибка прибилась до хмар,
Лісу дрімотного темная темінь
Гасить у кронах зоряний жар.
Води ставків в льодовому полоні,
Холодом дихає простір земний,
Водять сніжинки свої хороводи,
Вітер розвіює їхні сліди.
Стежечка, ткана із сніжних волокон,
Стелеться іскрами людям до ніг,
Вечір зимовий засніженим кроком
Нічку заводить в село на поріг.