А січень провокує на весну.
Десь глибоко в душі зануртувало…
І горобці ватагою і браво
освячують цю ожеледь масну.
На звуки жорен схоже: мій каблук
провалюється в сніг, як в сочевицю.
О, перехожий! Не тримай синицю.
Збагни себе – то грає твій дудук.
Відкришиться бурулька на сльоту,
прокапавши душі моїй Вівальді.
Мене у дисонансі нота знайде,
бо неодмінно я її знайду.
А січень провокує на печаль,
на ту печаль – передчуття любові.
І зачастили сни стокольорові,
в яких розкішно розквітав мигдаль.
Автор фото: Надія Позняк