Горобина в листячку: весна!
І каштан, який стоїть навпроти.
Цей каштан самотній. І вона,
хоч дерев навколо – ціла рота.
Тридцять три каштану: вік Христа.
Все один, дарма, що товстокорий.
Бути одиноким – це біда,
це така біда в весняну пору!
Бо коли хтось кору продере,
гострим лезом чиркне для розваги,
віджило, мов, дерево – старе,
і заради власної наснаги,
по живому шкіру обпече,
потече сльоза його на рану.
О, душа розсічена мечем!
І простягне віти: «Дай огляну!» –
та, що жде навпроти гаряче.
З книги “Шкіра”