ВДОВА
Вдова – терпке, колюче слово,
Гірке, немов полин-трава,
Печалі лютої основа,
Життя щасливого жнива.
До нього звикнути несила,
Нести його – тяжкий тягар.
Пощади в смерті я просила,
Та нанесла вона удар.
Відколосилося кохання,
Померло в липні на зорі,
Лишивши спогади й зітхання
О тій утраченій порі.
Щоденна туга невгамовна
Туманом серце сповива,
Печалі я по вінця повна,
Бо я – вдова.
НЕМА ТЕБЕ
Останній місяць осені – плаксивий листопад,
Дощі , тумани росяні вже кілька днів підряд,
Нависли хмари брилами, пожухла вся трава,
Із вуст на волю просяться чомусь сумні слова.
Одна бреду калюжами, не хочу обійти.
В моє життя зажурене не вернешся вже ти,
Не вернешся , не прийдеш вже , не скажеш добрих слів,
Бо ти у вічність зоряну навіки полетів.
І що мені калюжі ці, набридливі дощі?
Я можу йти оголена, а можу й у плащі,
Мені тепер однаково, без тебе все дарма.
Нема тебе, нема тебе, нема тебе, нема…