1. Зазирає сивина в мої літа,
Мабуть, їй, непроханій, не спиться,
І життя вже птахом пролітає,
Юність лише мариться і сниться.
Виростають, як тополі, вже сини,
Доля їх конем за обрій скаче.
“Не зрікайтесь, рідні, сторони,” –
край воріт старенька мати плаче.
Пр. А літа вже, слава Богу, не малі,
Доля материнська молодеча.
“Де ж, сини, ви, славні журавлі?
Доля в вас людська, а чи лелеча?
2. І вдивляється старенька у світи,
вітер її погляду не рушить.
“Долі вам, сини, не обійти,
а лишайте праведную душу.
І сивіють всі стежки й мої літа,
Зморшки поорали теплі руки,
Материнська доля золота
Тим , що є і діти, і онуки.