Думка,
висока, як дерево,
підхоплює світлий тон.
(Пауль Целан, переклав Петро Рихло)
Простий паркан, нестругані дошки.
Ясенелистий клен послабив руки.
Ще лист пожадний в рості, не важкий.
Ще втішно кроні під липневі згуки.
Брунатна огорожа відцвіла.
Лиш де-не-де стара червона фарба.
Якби була я хистом, як Целан,
буденні речі образно та вправно
описувала б. Тільки хто б читав?..
Комусь та стане, певно, до вподоби
естетика ліричних письмовправ
із поєднання слів таким от робом:
шпарина в огорожі, дикий клен…
Аби ж пройти крізь неї… Витребенька?
Якраз вона і є миттєвий дзен,
неначе за парканом — я маленька.
Липень 2025 р.