(Роздуми над життям і творчістю Миколи САМОХІНА до річниці його відходження за межу вічності) Як зараз чую притишений, по-чоловічому низького тембру голос: – Я так
Місяць: Березень 2011
Слово про товариша
Микола Петрович САМОХІН 4 листопада минає рік, як перестало битися серце дорогого нам Миколи Петровича САМОХІНА, люблячого й турботливого главу родини, щирого, душевного і відданого
Божья несправедливость
Когда уходят из жизни старые, больные, немощные люди, то с этим печальным событием как бы внутренне свыкаешься. Мол отмучился бедолага, отстрадался в этой такой несладкой
Великому художнику
(Памяти Н. П. Самохина) На столе тихий отблеск прошедшего лета, А в душе безутешной горит пустота… Там, где муза летала, мечтою согрета, Утешения нет, обитает
І скільки славних тих імен, що зберегли для нас
Серед ланів біліє обеліск. Прислухайтесь: той вибух ще лунає, Хто світлий Перемоги день приніс, Живе повік, ніколи не вмирає. Б. Степанюк. Україна… Країна смутку і
Рідне місто звільняли вони в час жорстокий тих буднів
Український народ ніколи не забуде, якою дорогою ціною була завойована велика Перемога. І в цій ціні, яку важко виміряти, – мільйони воїнів, що пропали безвісті,
Постоленко Оксана
Біологічна сирота, навчається у 10 класі Комунального закладу Сумської обласної ради Роменській загальноосвітній школі-інтернаті І-Ш ступенів імені О. А. Деревської. Постоленко Оксана пише прозові твори
Олександрі Деревській
Ти – єдина (О.А. Деревській) До тебе, мамо, звідусіль привіти Летять з вітрами кожної пори. Гойдають верби над Сулою віти, Зорять з небес твої рідненькі
Невідомий солдат
Пожовкле листя стелиться до ніг, і осінь в душу стукає грозою, Вернись, солдате, знову на поріг, стекла вже свічка згірклою сльозою… Громи із неба струшують
ПРОСТИТЕ, МАДАМ
По снегу следы уходили от дома. Они уносили с собою любовь. Простите, мадам, мы едва лишь знакомы, Но вы разбудили дремавшую кровь. Мадам, я не
КАК ТРУДЕН, МНОЮ ИЗБРАН ПУТЬ
И ЗАДАЧА УЖЕ НЕ ЗАДАЧА Старшему мичману Попову Валерию Степановичу Я смотрю из окна на дорогу пустую. Я жизнь вопрошаю свою холостую, Прошло ли всё
НЕ ОТДАВАЙТЕ ПРЕСТАРЕЛЫХ МАТЕРЕЙ В ЧУЖИЕ РУКИ
БРАТУ Донецькому Олексію Георгійовичу (Притча-побажання) І Послухай, брате, що тобі скажу: Бог виліпив із глини чоловіка. Та глини залишилася частина невелика. – Що хочеш, чоловіче?