Перший день війни

І скільки славних тих імен, що зберегли для нас

Серед ланів біліє обеліск.
Прислухайтесь: той вибух ще лунає,
Хто світлий Перемоги день приніс,
Живе повік, ніколи не вмирає.
Б. Степанюк.

Україна… Країна смутку і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше мають її, країна гарячої любові до народу і чорної йому зради, довгої, вікової боротьби за волю, в результаті якої – велетенське кладовище: високі в степу могили, руїни та прекрасна на весь світ, безіменна, невідомо коли і ким складена пісня…
Україна – це тихі води і ясні зорі, зелені сади і білі хатини, лани золотої пшениці і медові та молочні ріки… Україна – це чорні, обшарпані голодні люди.., це – царське та панське свавілля.., це праця до сьомого поту…
Україна – це розкішний вінок із рути і барвінку, що над ним плачуть заплакані золоті зорі… Це поема краси і смутку, краси і недолі.
Україна в гомоні полів і морів отчої землі, мережана сходом і заходом сонця, вишита сяйвом місяця і зірок, переткана калиною і вишневим цвітом. Вона в посмішці і глибоких зморшках старенької, весела і зажурлива, ніжна і сувора. Оспівана в поезіях і піснях, звеличена в легендах і переказах. Україна, яка впродовж століть не знала спокою від численних ворогів, що шматували і нівечили її, руйнуючи міста і села, поневолюючи людей.
…Сьогодні жовтий осінній падолист будить у серці приспану печаль, торкається найніжніших струн і найпотаємніших куточків моєї душі… Осінні пасма дощів повисли до землі, торкаючись пелюсток останніх жоржин та бабиного літа. А далеко за обрій понесли своє останнє «курли» запізнілі журавлі…
… Могила Невідомого солдата… Він кожної осені проводжає у вирій журавлів, щоб потім зустріти їх з радістю, так, як зустрів довгожданий День Перемоги. Переміг – і застиг у бронзі: гордий, непереможний, у всій своїй величі і красі. Погляд його і досі пильнує, щоб чужинець з недобрим наміром не ста на рідну землю.
Стою у глибокій зажурі біля могили – урочисто і хвилююче – а легкий вітер ніби перегортає сторінки далекої війни, коли до Ельби і Дунаю дівчата – солдати грізних років – ішли у вогонь, долю свою звіряючи з тяжкими дорогами перемог. Можливо, той солдат не поліг у борні, а полинув разом з журавлями, залишаючи сиву пам»ять про себе і товаришів… Можливо, став сизим орлом в небесній безодні або сірим каменем серед нескошеного жита… Здається, що тут і бою не було, а він приліг відпочити серед важких колосків…
А пам’ять гортає і гортає страшні сторінки війни…
Ось Платон і Савка із оповідання Олександра Довженка «Ніч перед боєм», ціною свого життя топлять у Десні човен з гітлерівцями. А українська колгоспниця Марія Стоян в оповіданні «Мати» рятує двох російських льотчиків, яких назвала своїми синами. А там – Іван Орлюк («Повість полум’яних літ»): закоханий у рідний край, у мирну працю для народу, щедрий на любов до коханої і на ненависть до ворогів. Який безстрашний він у бою! Побачивши, що вороги наближаються до його позиції, без вагань викликає вогонь на себе…
І сьогодні він спить вічним сном. Ні!!! Він стоїть велично і гордо переді мною, тримаючи в руках зброю, по-дорослому впевнений у перемозі. А йому лише вісімнадцять виповнилось.., хоч і скроні припорошені непроханою ранньою сивиною…
Роменська земля також має своїх героїв. Безприкладний подвиг у небі Роменщини – повітряний таран здійснила мужня льотчиця Катерина Зеленко. Це був перший у світі таран, що його здійснила жінка. Ще в дитинстві майбутня льотчиця мріяла про небо. Сестра її згадувала: «Росла Катя кмітливою, веселою, сміливою і наполегливою. Дуже заздрила хлопчикам, що вони хлопчики, і не раз плакала від того, що народилася дівчинкою. Як і всі хлопчики, вона дуже любила дивитись на літаки, що пролітали, але із всіх дівчаток тільки одна вона наполегливо запевняла, що непримінно буде льотчиком». Авіаційний технікум, аероклуб. Була кращою курсанткою, вражала всіх високою технікою пілотажу, льотну школу закінчила з відзнакою. Брала участь у боях із фінами. За мужність і героїзм була відзначена орденом бойового Червоного Прапора. З перших днів Великої Вітчизняної війни веде повітряні бої з ворожими літаками, бере участь у бомбардуванні німецьких передових ліній і тилів. У свій останній політ вона підняла літак 12 вересня 1941 року. Її літак після останнього з боїв потребував ремонту, тому вона підняла в повітря машину капітана Лєбєдєва. Було поставлене завдання вияснити становище радянських військ поблизу Ромен, Ніжина, Прилук, Пирятина і Лубен, дізнатись про кількість мотопіхоти та напрямок руху колони Гудеріана. Це завдання було виконано. Але бої продовжувалися і Катя підбила один фашистський літак, а потім у неї закінчилися боєприпаси, і вона прийняла мужнє рішення: її літак був спрямований на таран фашистського винищувача. Це трапилося в небі над селом Анастасівка, де зараз височить монумент у пам’ять її подвигу. Жителі Анастасівки поховали героїню, а її комсомольський квиток, пробитий важкою кулею і политий кров’ю, довгі роки зберігала місцева вчителька А.П. Марченко. Нині він зберігається в одному з музеїв міста Москви. За заслуги вона була нагороджена орденом Леніна, посмертно. Ім’ям героїні було названо один з теплоходів Азовського пароплавства. А кримський астроном Т.М. Смирнова, відкривши нову планету, назвала її ім’ям «Катюша» в пам’ять про мужню льотчицю.А скільки їх і сьогодні залишаються ще невідомими!…
І ось я стою перед пам»ятником, схиляюся в шанобі перед пам’яттю і подвигом усіх, хто поліг у бою,і знаю, що завжди буду в боргу перед ними. А тривожні дзвони пам»яті все болючіше і болючіше торкаються мого серця… Крізь шалений свист куль і гуркіт гармат доносяться слова Юрія Брянського («Прапороносці») Олеся Гончара, звернені перед боєм до воїнів: «Але хіба смерть це найстрашніше? Є речі страшніші за смерть: ганьба. Ганьба перед Батьківщиною…» Адже для Юрія Батьківщина – це все. Піднесено звучать його слова: «Все. Все ми віддаємо тобі, Батьківщино… Все. Навіть наші серця».
Я багато читала про подвиги героїв: безстрашного Гастелло, мужню Любу Шевцову, хороброго Олега Кошового. І скільки їх, славних синів і дочок – справжніх народних героїв було, хто віддав життя за Батьківщину, за волю, за народ, за вишневі ранки і весняні зорі, за спалахи червоних горобин та аромат щедрого караван!
Ми, молоде покоління, щиро вдячні всім полеглим у роки Другої світової. В неоплатному боргу перед ними. Тож запевняємо, що пам’ять збережемо і будемо любити і відроджувати Україну, аби вона стала ще кращою, ще могутнішою. Сьогодні наше завдання – старанно навчатися, щоб знайти потрібну і вірну стежину, щоб збудувати джім і посадити дерево, щоб лишити по собі помітний слід на Землі. А завтра – ми візьмемо важливі справи в свої руки – і, пронісши достойно естафету, передамо її наступним поколінням, бережно, відповідально, як передали нам її ті, хто сьогодні не з нами, хто не доспівав своїх пісень, не докохав у свої вісімнадцять, чиї очі зорять і сьогодні, контролюючи наші справи…
А для цього поспішімо сьогодні відродитися духовно. Нехай у наших серцях розтане крига байдужості і зла, бо, як пам’ятаємо – байдужість – гірше зради. Воскреснемо, брати і сестри, бо земля наша хоч і розп»ята на хресті історії, але свята!
Воскреснемо, бо ми вічні були на цій Богом даній землі як народ, і рідне небо хай пошле нам силу для життя. Воскреснемо, бо світить нам у віки пророцтво Тараса: «Не вмирає душа наша, не вмирає воля».
Встаньмо з колін, розірвімо пута, якими нас віками приковано до чорних скель, високо підведімо голови, як це одвіку було написано нам на роду.
Пречиста блакить ясніє у безмірній високості України, як праведна душа народу. Веселковою барвою розлилася вона в небесах віковічним знаменом, на якому палає золото Сонця, мов святий німб.
Ні, немає на світі кращого неба, ніж небо України! Високе, мов наш дух, воно благословляє свою Україну, береже у віках її материнську любов, тому його ніколи не відділити від землі-матінки – щедрої і бідної…
Подивімось на своє небо і думкою, як у тій чудовій-пречудовій пісні, полиньмо аж до сонця і зірок і гляньмо на трепетну землю – і відкриється нам на зелено-голубому лику планети край, що нагадує собою серце – Україна!
Вірмо в Україну, гортаймо сторінки її історії і будьмо справжніми українцями! Пам’ятаймо!..

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *