Микола Петрович САМОХІН
4 листопада минає рік, як перестало битися серце дорогого нам Миколи Петровича САМОХІНА, люблячого й турботливого главу родини, щирого, душевного і відданого чоловіка, батька, дідуся, людини обдарованої великим талантом і відкритим для людей серцем, котра віддала себе ствердженню у цьому світі людяності, краси і духовності та взаєморозуміння між людьми.
З нагоди цієї річниці ми звертаємося до нього словами: «Дорогий і незабутній! Зла й підступна хвороба вирвала тебе з нашого кола і посіяла печаль у наші душі. Бо ж тебе завше не вистачатиме в родині, серед творчої інтелігенції міста, колег-художників і цінувальників твого мистецтва. Але все добре, що ти встиг зробити для своєї родини і ті зерна доброти, які посіяв своєю творчістю в душі людей, матимуть добрі сходи, а значить твої традиції житимуть завжди. Ми ж завше пам’ятатимемо тебе таким, як ти був: щирим, відкритим, чистосердечним і щедрим та своїм життя намагатимемося бути схожими на ці риси. Нехай же ніколи не тьмариться твій образ у серцях людей, а на твоїй могилі ніколи не в’януть живі квіти. Вічного тобі спокою, а душі – царство небесне.
Дружина, діти, внуки, колеги, друзі.
Слово про товариша
До цих пір не віриться, що немає серед нас Миколи Петровича Самохіна – талановитого самодіяльного художника, незмінного співтворця альманаху «Відродження Роменщини» («Ромену»), скромної, вихованої, культурної людини, істинного друга, товариша. Всі свої знання, вміння, надбання, помисли, добуті в нелегкій праці художника, він віддавав мистецтву, колегам, друзям, товаришам, з якими пов’язане все його життя.
Він був спокійний, урівноважений, працездатний, завжди прислухався до думок колег, друзів.
Згадаю 1982 рік. Саме тоді було вирішене питання створення «Музею Роменщини» у напівпідвальному приміщенні зубопротезного відділення стоматологічної поліклініки.
Ініціатива в цьому належала головному лікарю Роменської ЦРЛ Мусієнку В.К. та завідуючому отолярингологічним відділенням ЦРЛ Задвернюку О.В.
Всі необхідні матеріали, документи, фотографії вже були зібрані. Плідно працювала робоча група, очолювана головним лікарем.
Оформлення стендів, вітрин доручили художнику М.П. Самохіну.
Він працював у музеї майже щодня. Йому активно допомагав Задвернюк О.В. після робочого дня. «Я бував у музеї тоді, коли дозволяли обставини. Адже функції головного лікаря були надто об’ємні. Часто він не міг розпорядитись своїм графіком роботи. Частіше за все я і робоча група працювали після робочого дня, а й іноді у вихідні.
І Самохін М. П. і Задворнюк О. В. – люди бувалі, легко розумілися в роботі. Часто спостерігав отаку картину: художник і лікар переконували один одного як краще виконувати той чи інший стенд, як їх краще розмістити, які підписи краще всього підходять. Іноді розмови набирали гострого характеру та здоровий глузд перемагав завжди. Бувало, що в деяких випадків доводилося втручатися мені.
І Самохін, і Задворнюк могли впоратися з роботою тесляра. Тому могли не чекати майстра з господарської частини ЦРЛ.
Якщо проведену роботу по створенню музею в ЦРЛ оцінювати у відсотках, то на долю Самохіна припадає близько 80.
Музей було відкрито 30 грудня 1982 року в кімнаті площею 60 кв. м у підвальному приміщенні зубопротезного відділення ЦРЛ по вул.. К.Маркса, 80 ( до 60-річчя створення СРСР).
Експонати в музеї розмістили так, щоб вони відтворювали шлях пройдений медициною Роменщини від доземського періоду до наших днів.
У 1986 році музею була надана суміжна з ним кімната, площею 20 кв. м. Це дало можливість розширити музей, вмістити стенди кожного медицинського відділення та сільської охорони здоров’я. Другу кімнату музею також оформляв Самохін.
Щоб уявити об’єм виконаної Самохіним та його помічниками роботи , наводимо цифри: всього в музеї 678 експонатів, з них – фотографій (оригіналів)- 527, копій-27; документів (оригіналів) – 48, копій – 24; речей – 19, книг – 27, альбомів – 28.
У створенні музею приймали активну участь працівники Роменського краєзнавчого музею, зокрема Є.П. Кричевська.
Заслуга Самохіна у створенні Роменського музею ЦРЛ настільки велика, що слід виготовити меморіальну дошку і помістити її в музеї ЦРЛ.
Микола Петрович активно співробітничав з Сумською обласною художньою радою, його твори високо оцінювалися. Самохін проводив часто виставки своїх робіт, зокрема на святках, впроваджених Стрельченко В.П. «Вулиця, що веде до храму». Громадскість високо цінила талант художника.
Самохін М.П. був частим гостем бібліотек, зокрема міської, та районної,був присутнім на презентації книг видатних письменників та місцевих мистців.
Запам’ятались портрети І.М. Дудки, Олекси Ющенка та інших.
Був він присутнім і виступав на презентації книги «Художньо-мистецька спадщина Сумщини» Валентини Єфремрової , нашої землячки, мистецтвознавцю, художнику, журналісту, заслуженому працівнику культури України, голові Роменського фонду культури, члену ради Сумського земляцтва, заступнику голови правління Всесвітньої федерації жінок, члену Національних спілок Художників та журналістів України, автору багатьох цікавих проектів. Презентація відбулась в центральній міської бібліотеці м. Ромни. Серед аматорів Сумщини є й в книги імена роменців, серед них Микола Самохін.
Є в проекті Єфремової за участю японських, китайських, російських та інших художників, виданий за сприянням народного депутата України Івана Рішняка.
Високо шанують Самохіна на Роменщині, зокрема в нашому місті. Декілька разів про нього писала газета «Вісті Роменщини» . Нещодавно цікаву розповідь «Дивоцвіт, як медоцвіт…» у цій газеті розмістив Член спілки журналістів України, поет Андрій Кубах.(«Вісті Роменщині», 6 листопада 2010 року, №93). Як на мене, це найкраща робота серед всіх, що написані про Самохіна. Це дійсно нарис-шедевр про відому шановану людину, нашого земляка.
Ми, члени редколегії, творча рада Альманаху «Ромен», цінителі творчості Самохіна, ті, хто знав його, як обдарованого художника,творчу людину, глибоко сумуємо за ним і будемо пам’ятати його все життя.
Володимир Мусієнко,
заслужений лікар України,
громадянин міста Ромни.