Здається , світ із розуму зійшов.
Безумство його котиться до краю.
Що відбувається? Повір, що інший раз,
Сама не розумію, і не знаю .
Одні гребуть під себе все, що є.
На три, чотири , п’ять життів, все мало!
На світ увесь кричав би, вірю, ти!
Чогось таки , повір, у нас не стало!
Стареньких всіх вичеркують з життя.
Вони нікому стали не потрібні.
І захищаєм світ увесь від зла,
Від воєн запланованих , ми, бідні.
Ведуть до зубожіння наш народ.
І сім’ями на той світ відправляють.
Синів, і доньок наших на війні
Всіх знищують, своїх оберігають.
Здається, світ із розуму зійшов .
Причому Бог тут, людоньки, не знаю.
Він дав усе, і те, що дав, його
На часточки, імущі , роздирають.
До чого світ весь котиться, скажіть?
До чого ми, безбожні, докотились?
Не вірили, що Божий суд прийде.
Не каялись у всьому, не молились…
Здається, в мене сил нема писать.
Так, люди добрі, все це наболіло!
Але , пишу, пишу, щоб там в душі
На камінь, все оце, не очерствіло…