Кондрючий Владимир. Волшебный сон.

Як тяжко вийти із нерівного двобою

РОМЕН

Душею до тебе припала,
Уквітчане місто Ромен,
Тебе споконвік прославляло,
Чимало відомих імен.
Вздовж берега Ромену-річки –
Уквітчані хатки, садки,
Розвилисті стежки, мов стрічки,
Дивлюсь на них я залюбки.
Виблискують церкви під небом
Красою своїх куполів,
Бо жителям є в них потреба
В бурхливім потоці цих днів!
Душею до тебе припала,
Від щирого серця хвалю,
Бо тут вірних друзів пізнала,
Яких усім серцем люблю.

*****
Знову день, а радості немає,
Душа у роздумах дрімає.
А як пробудиться на мить –
Лебідкою в твій дім летить.
Розчарування дим розвіяв вітер,
А стрілка розпачу показує нулі.
У серці спокій поселився жити,
Бо зігріваєш, немов сонце на землі.

*****
Як тяжко вийти із нерівного двобою,
Коли жорстокості немає меж,
Здається, небо провалилось наді мною,
Хоч ти мене підтримай, не бентеж!
Ти вмієш правду оголяти,
Вселити віру в майбуття,
Вказать, на яку стежку стати,
Щоб йти вперед без вороття.

********
Цвіте сонях на обніжках
Жовтими квітками,
Здоровенна чорна кішка
Пройшла поміж нами.
Сльози очі застелили,
У душі марудить,
Бо сказала моя мила,
Що іншого любить.
Не заставиш полюбити,
Так нас створив Всевишній,
Там, де пара-шлях закритий,
Третій – завжди лишній.
Озирнуся я навколо,
Нажму на педалі,
Це для мене буде школа,
У житті надалі…

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *