Вставай з останніх сил!
Коли натхнення в стані батарейки,
Яка підсіла від даремних дій,
Коли любов подібна до наклейки,
В глибинах серця стерта без надій.
Коли здається світ, мов знепритомнів,
Залігши стрімко на холодне дно,
Коли ти сам не свій шукаєш зовні
Якусь принаду в дивному кіно,
Що є навколо, де чужі – актори,
А ти глядач – та ракурс не такий.
Блукаєш знову, краючи повтори,
Зовеш щосили втрачені рядки.
Коли бодай одна її присутність
Здіймає вихром радість до небес,
Коли рокують остогидлі будні,
Вбиваючи до справи інтерес.
Коли натхнення в стані батарейки,
Яка запал до краплі віддала,
Коли самотність відшукала рейки
І мчить крізь марево твоїх долань.
Коли час згаяно до збитих митей,
Коли думки притисли до землі –
Вставай з останніх сил. Шляхи відкриті,
Ти маєш вдосталь незбагнених слів!
20:57, 19.06.2014 рік.
Frozen
Полярна й набридлива темінь
Ковтнула присутність твою.
Відсирів, на лихо, і кремінь,
Не сила дістати вогню.
І мерзне душа безнадійно,
Пульсує розверзений щем.
Щось гостре хвилює постійно,
Знов ставлячи безліч дилем.
Волаю, та хто ж тут почує…
Сніги, скільки оком не кинь…
Вітри скрізь ордою кочують,
Підкреслюють мороку синь.
Хоч плач, та хіба допоможе?
Хіба уночі звеселить?
Льоди навкруги на сторожі,
Давно ряд будівель звели.
І тиснуть прозорі лабети,
Ось-ось стану схожим на них.
Лиш зрідка згадає планета,
Запалить на небі свій штрих.
Та сяйво – це тільки примара,
Барвиста вистава на мить.
Ворожа зима упіймала,
Морозить і ранить крильми.
Шукає десь глибоко подих –
Останній, помітний ще жар.
Та я відчуваю, що сходить
Вже сонце у безладі хмар.
21:38, 26.08.2013 рік.
Зачем?
Зачем диктуют мне шальные строки,
В которых красок вожделенный блеск?
Опять твой берег для меня далёкий,
А путь в сложнейших знаках арабеск.
Цепочки букв, понятных вышним силам,
Дано извне транслировать для всех.
Но коды в пламени, где ширь вонзила
Кому-то в плач огонь, кому-то в смех.
Зачем перо вновь просит подаяний,
Душа стрелою к сердцу норовит?
Энергий всплеск – на грани мирозданий,
Внутри меня, как светлый монолит.
Пульсирует, связав моё пространство
Тончайшей нитью с древностью миров.
Подобно ветру, бредит хулиганством
И рвёт добротность встроенных оков.
Зачем в стихиях зёрна прорастают
Из неподвластных разуму частиц?
Мне кажется, веду к истокам стаю,
Не пряча взгляд под камень небылиц.
10:13, 14.02.2014 год.