Веснянка
На образи молитись я не стану,
У мене вже давно свій оберіг.
У кожного в житті є сонце – мама,
Одна, що дарувала цілий світ.
Неначе серденько, несу в своїх долонях
Тепло взаємин, що мені дала,
І голоси пташиних перемовин,
І виростають, наче в казці, два крила.
Спасибі, мамо! Я народжена літати,
Мої думки зриваються у вись.
І серце в мене голосне й крилате
Дитиною сміється, як колись.
Нехай живе весняне стоголосся
В твоїх думках і в серці, наче птах,
І будуть завжди в нашім домі гості,
І житиме весна в твоїх очах…
Моїй Вільшані
Вільшано, люба, донечко Сули,
В травневих зорях скупані світанки
І літній степ – сорочка-вишиванка…
Це все мій дім : гаї, сади, лани, –
Від квітки в лузі, до зорі ясної
В вінку травневім спить Посульський край.
Тут моє серденько, пісень пташина мова
І спогадів дитячих водограй.
Волошками заквітчана стежина –
Моя дорога у далекий світ…
Вільшано, люба, серденько Сумщини,
Ти – моя гордість, ти – мій оберіг.
Велике щастя жить на Батьківщині,
Вона, як мати, що ночей не спить…
Вільшано, люба, я – твоя дитина,
Для мене ти одна на цілий світ.
Родина
В червоних маківках блукають вечори,
Іде весна тривожною ходою.
Де б ти не був, в часи які і дні,
Родина серцем завжди із тобою.
Барвінком прослано доріженьку весні,
І та стежина услана дощами,
А на душі так солодко мені,
Як на просторах любої Вільшани.
Веселим сміхом гомонить Сула,
Тут все зріднилось, все таке знайоме,
І кожна крапля серцю дорога,
І в кожнім слові чую колискову.
Родинна ласка сонечком цвіте,
Їі тепло кульбабками укрите.
Схилилося колосся золоте.
Сім’ї душа — це ми, майбутнє світу
Художник – Листопад
Хто листя в пасадоблі закрутив,
Позолотив німі дуби і клени?
Це пензликом із вітру і дощу
Малює Листопад нові поеми..,
Розписує багрянцем сивість дню,
Несе то сонце, то кує морози,
Із казкою мандрує по життю,
Бо він стоїть в зими вже на порозі…
Співаночка
Заблукала весна
В лісовім різнотрав’ї зеленім.
В гомінких берегах
Їі серце живе і душа,
В солов’їних піснях
Прокидаються ранки і клени
І сполохана тиша
Додому летить-поспіша.
Прокидається ліс
Тихим сміхом Сули молодої.
В хороводі беріз
Постають неземні чудеса.
Знов пустунка-весна
Одягла кароокі діброви
Й мимохіть розлила
В тиху річку ясні небеса.