Людмила Іванівна Кранга

В «ОБРІЯХ» ЮВІЛЕЙ

Ці січневі морозні дні є знаковими для Людмили Іванівни Кранги, роменської поетеси, заступника голови літературного об’єднання «Обрії», бо є ювілейними для неї. Їй – 75. Дитина війни. Нелегке дитинство. Мати залишилася вдовою.
Людмила Кранга народилася 1943 року в суворому Уральському краї. У Ромнах вона проживає з 1954 року, з мамою переїхала сюди, щоб вижити. Поетеса так згадує про своє дитинство у вірші «Пам’яті мами»:

Було вугіллячко із ринку на відро,
В чужих квартирах – і мороз на стінах…

Навчалася в залізничній школі №34 (нині №11). У Харківському технікумі отримала середню, а в Одеському вузі – вищу економічну освіту. Свою трудову діяльність розпочала в банківській системі. Довелося працювати з шановною в ті часи людиною, керуючим Роменським відділенням Держбанку Іваном Дмитровичем Шевченком, а також із Володимиром Стельмахом, який пізніше займав посаду Голови Правління Держбанку України.
Перебуваючи протягом 17 років на посаді начальника планового відділу ПМК-76 (пізніше ПМК-23), водночас вела активне громадське життя. Обов’язки секретаря комсомольської організації довелося виконувати навіть після встановленого комсомольського віку (28 років), бо Людмила Іванівна – змолоду людина серйозна та відповідальна. Маючи на той час двох діточок, їздила з ними після роботи в гуртожиток проводити з молоддю чи то політзаняття, чи то інші заходи. Як теплий спогад про ті часи й дотепер зберігся в місті пам’ятний знак «Від комсомольців 60-х комсомольцям 20-х», споруджений за участі комсомолії ПМК, якою вона опікувалася.
Довелося бути й головою профспілкової організації ПМК. Але найбільш відповідальним виявився, на думку самої Людмили Іванівни, період, коли обрали її секретарем партійної організації. «Було, посаджу діток за сніданок перед школою, а сама біжу в ПМК зустрічатись із робітниками перед відправленням їх автобусами на будівельні майданчики, щоби повідомити їм, дати розпорядження тощо… Послідовність справ, які необхідно було виконувати протягом дня і яких було забагато, фіксувала в записній книжці, аби не забути…
Пленуми, сесії, різні активи, комісії, виступи на них – все це довелося мені пройти здебільшого навіть замість керівників, яким для цього було обмаль часу…» – розповідала вона. Вихована на ідеалах того часу, Людмила Іванівна з болем сприймає факти знецінення досягнень як їхнього покоління, так і її батьків у розбудові держави. Свою позицію вона висловила у вірші «Я – патріот»:

… не буду я міняти
Історію життя, яке пройшла,
Чому мене навчила рідна мати –
Не зраджу я, допоки ще жива…»

А потім – десятирічне перебування за сімейними обставинами на Півночі, у Республіці Комі. Суворі морози, проживання у вагончиках і в той же час – Печора, лижні прогулянки, насолода від тайги, її скарбів: грибів, ягід, які так обожнювала Людмила Іванівна, не могли не знайти відображення в її творчості, вплинули на формування її як поетеси, тим більше, що тамтешня природа – теж Уральська, тобто її батьківщини.
Увесь час після смерті мами Людмилі Іванівні не давало спокою те, що до цього часу було невідоме місце перепоховання її батька Кранги Івана Григоровича, який загинув 1944 року під час Другої світової війни. Тому після повернення в Україну вона зайнялася листуванням з відповідними службами в Польщі. І ось восени 2000 року – радісна звістка – Довідка Польського Червоного Хреста про місце перепоховання останків померлого від ран Івана Кранги. Її матері, на жаль, так і не вдалося побувати на могилі чоловіка. Для поетеси – це занадто болюча тема, тому перші вірші були присвячені саме пам’яті її батька.
Перебуваючи вже на заслуженому відпочинку, протягом декількох виборчих кампаній була у складі окружної виборчої комісії та дільничних, а також керівником штабу однієї з партій.
Творчу діяльність як поетеса Людмила Іванівна розпочала особливо активно вже у поважному віці. Природа, ліс, родинні зв’язки, а пізніше вболівання за долю України – стали пріоритетними темами її поезій. Співпраця з редакцією літературно-історичного альманаху «Ромен» під керівництвом редактора Віктора Клєйніха, теплі, щирі стосунки між членами літературного об’єднання «Обрії», яке очолює роменська поетеса Людмила Грицай, сприяли тому, що Людмила Кранга змогла проявити себе і в журналістиці. На сторінках місцевих газет «Вісті Роменщини» і «Тандем» вона систематично висвітлює події, які відбуваються в поетичному житті Роменщини. Вона автор уже близько тридцяти статей.
Віршувати Людмила Іванівна розпочала більш, ніж 30 років тому, друкувалася в газетах «Сияние Севера», «Предрассветные огни», «Вісті Роменщини», «Ленінська правда», «Білопільщина», у літературно-історичному альманасі «Ромен», альманасі «Серце Європи» та в колективній збірці «Обрії». 2016 року побачила світ перша поетична збірка Людмили Кранги «Мій чарівний світ», а 2018 року – книга про воєнне життя та долю її батьків «Пам’ять жива». Її вірші не залишають байдужим нікого, бо увібрали в себе різні віхи життя нашої держави, бо пронизані болем, співчуттям і любов’ю до людей. Поетична мова творів Людмили Кранги багата на слова, які широко вживалися в давнину й описували український побут, що робить її поезії цікавими, особливими. Пише вірші як російською, так і українською мовами, бо Україна стала її другою Батьківщиною. А головне, Людмила Іванівна – жінка чесна, порядна, яка пронесла через усе життя думку, що в будь-який час, за будь-яких умов треба не зрадити собі, своїм ідеалам та принципам, тому й залишилася Людиною з великої літери.
Доля склалася так, що у свої поважні роки проживають вони з чоловіком у Ромнах самі (дочка – в Криму, син – в Санкт-Петербурзі). Але поетеса говорить: «Самотності я не відчуваю, бо поряд зі мною – друзі, товариші чи просто добрі люди зі щирою українською душею, з якими в мене гарні, теплі стосунки та порозуміння. А ще – ліси, луки, безмежні поля, ромашки, берізки – те, що я обожнюю і що надихає мене на творчість…» Про це поетеса написала у своєму вірші «Літній розмай»:

Я так закохана у цю красу –
У зелень трав, у квіти, ясне небо,
В сріблясту чисту вранішню росу.
Спішу я на побачення до тебе,
Ромашки пригорнути до грудей,
Відчути справжню дивну насолоду.
Не можу відвести своїх очей
Від цих дарунків щирої природи…

Члени літературного об’єднання «Обрії» бажають шановній ювілярці творчого натхнення, довголіття, міцного здоров’я, щоб Людмила Іванівна Кранга залишила після себе нащадкам ще не одну книгу, в якій буде саме життя, розфарбоване різними кольорами її щирої душі.

Голова літературного об’єднання «Обрії»
Людмила Грицай

***
НА ПЕРЕХРЕСТІ ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ

У лютневі морозні дні в затишному приміщенні Роменської центральної бібліотеки для дорослих ім. Бориса Антоненка-Давидовича відбулася особлива в літературному житті нашого міста подія – вихід у світ другої збірки «Пам’ять жива» талановитої поетеси, заступника голови літературного об’єднання «Обрії» Людмили Кранги та одночасно святкування її 75-річного ювілею. Ось як ювілярка написала у своєму вірші «Подарунок собі» про це:

Я зробила собі подарунок –
Книгу видала «Пам’ять жива».
Це батькам щирий мій поцілунок,
І любов моя, й теплі слова.

Вели захід працівники бібліотеки Валентина Салогуб та Людмила Петрова, які розповіли, що Людмила Іванівна народилася 1943 року в суворому Уральському краї під час перебування в мобілізації її матері Мотрони Семенівни – медичної сестри із Сумщини, яка рано залишилася вдовою, бо батько поетеси Іван Григорович загинув на фронті 1944-го року.
Людмила Кранга під музику пісні Марка Фрадкіна «Журавлі» прочитала вірш «Прости», який вона присвятила невмирущому коханню своїх батьків, бо написаний він був на основі листа матері до вже загиблого на війні чоловіка. Слова цієї поезії нікого не залишили байдужими, примусили задуматись про істинні цінності людського буття.
Нелегке повоєнне дитинство, безумовно, позначилось на формуванні світогляду майбутньої поетеси, але не вбило здатності бачити прекрасне навколо: у природі, у людях і житті. Тому захід прикрасили інші не менш чуттєві вірші Людмили Іванівни, які торкалися найтонших струн сердець слухачів.
Згодом зі словами привітання до ювілярки звернулися начальник відділу культури Тетяна Баляба, яка нагородила Людмилу Крангу грамотою відділу культури Виконавчого комітету Роменської міської ради, директор міської централізованої бібліотечної системи Ніна Рослова, голова літературного об’єднання «Обрії» Людмила Грицай, головний редактор літературно-історичного альманаху «Ромен» Віктор Клєйніх, «обрійчани» Валентина Бородько, Тетяна Іванова, Андрій Воробйов, голова громадської організації «Літературне об’єднання «Дивослово» Тетяна Лісненко, голова Роменської районної ветеранської організації Надія Карпенко, колеги по перу Наталія Петренко, Любов Шемчук, голова Роменської міськрайонної організації УФК Віктор Стрельченко, керівник гуртка «Чарівна мить» при університеті третього віку Софія Стрельченко, видатний спортсмен Сергій Гаврась та інші гості заходу. Від усіх виступаючих линули слова вдячності за поетичну та журналістську діяльність ювілярки, за її вагомий особистий внесок у розвиток літератури міста і підтримку діяльності літературно-історичного альманаху «Ромен», за відповідальне ставлення до будь-якої роботи на творчій ниві і доброзичливість до людей, а також прозвучали найщиріші побажання натхнення, творчих злетів і довгих літ життя.
Захід залишив після себе приємні враження, віру в те, що прекрасне поетичне слово врятує цей світ від байдужості, жорстокості й навчить усіх любити життя, як його любить поетеса Людмила Кранга.
Голова літературного об’єднання«Обрії»
Людмила Грицай

***

ЛЮДМИЛІ КРАНЗІ ВІД КОЛЕГ ПО ПЕРУ

ДРУГ

Багато людей є знайомих,
привітних до тебе, простих,
та мало, що в нічку безсонну
душею болієш за них.

Багато порад і повчання
від ближніх ти чув за життя,
та мало людей, що й мовчання
із ними – як мить каяття.

Багато, хто усмішку кине,
та важко такого знайти,
хто в горі тебе не покине,
собою із ким будеш ти.

Багато, багато, багато
розмов непотрібних, наруг,
та мало кого ми назвати
без лестощів зможемо – друг.
Людмила Грицай

***

ВАРІАЦІЯ

Я Вам бажаю бути завжди в русі,
Душею й тілом довго не старіть,
Ніколи не були щоб у напрузі,
Щодня прийдешнім дням могли радіть,

Плести вінки не тільки з ніжних квітів,
Між них свій вірш повинні уплітать.
Сьогодні між десятків Вам привітів
Моє вітання буде теж звучать.
Валентина Бородько

* * *

Скільки пройдено років,
рахувати не стану,
Подарую лише
Вам любов свою й шану.
Хай здійсняються мрії,
будуть мир і добро,
Та в руках щоб ніколи
не тремтіло перо.
Щоб дітей і онуків
Ви ще довго стрічали,
А кордони між вами
щонайшвидше зникали.
Тож бажаю здоров’я
ще на довгі роки,
В Ювілей Ваш черговий
я прийду залюбки.
Наталія Петренко

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *