Кавалерідзе

ТАРАСІВ БІЛЬ

… А пам’ятник стоїть, як і стояв.
Твій бронзовий двійник – великий свідок.
Ми всі йдемо – та по чиєму сліду?
В якому напрямі? Де наші сон і яв?

Чому все те, що ти в житті надбав,
Повинен дарувать тому сусіду,
В якого ані совісті ні встиду,
І він не звик в житті ловити гав.

У нього вистачає ненаситу,
Щоб нас пустити з торбою по світу,
А він про себе добре вже подбав.
А бронзовий стоїть взимі і вліту.
Що нині на чолі його відбито?
Немало перебачив він «забав».

* * *
Немало перебачив він «забав»,
Забав гірких історії над нами,
Ще з тих часів, як правив Ярослав,
Як град мостивсь з роменськими валами,

Перевернулось люду – Боже збав,
А на Роменщині, як на горбі постав:
Козак із шаблею і гречкосій з волами.
Хвала Всевишньому за все, що він послав.
А Ярмарок Іллінський – Божий дар,
На ярмарку Шевченко – наш Кобзар.
Рядки про наймичку… І це наш спадок.
Козацькі виступи. Руїни і пожар.
Голодомор. У Пісках «Бабин яр»,
І що тобі лишилось на остаток?

* * *
І що тобі лишилось на остаток?
Кобзарю, пам’ять тліє, не згоря.
А нам бракує так твого пера.
І слова, в якім правді проростати.

І втраченість, яку не наверстати,
Духовний скарб – наша Звенигора,
І справедливо нас Господь кара,
Що ми дали свободу на розп’яття.

Але нащо жура ця і квиління.
Часи нові і нові покоління.
Нова доба їм рідна і близька.
Історія відлічує хвилини,
Ніхто вже гнів народу не зупинить.
Всевишній Боже! Будь до нас ласкав.

Андрій КУБАХ

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *