Присвячую Г.О. Радіній,
яка подарувала танк Червоній Армії
Знайти не можу назви я цьому,
Не можу підібрати слів значущих,
Можливо, знайде їх митець грядущий,
А я здаюсь. Хоч заздрю вже йому.
Де є на світі ще такі жінки,
Що справжні танки для війни дарують?
Самі не доїдають, голодують…
Вдовині статки – звісно, вже які.
Ось Радіна – в колгоспі голова.
Це роботяща наймичка вчорашня.
Коли життя у жінки вже покраща?
Війна ще не зароблені взяла.
Та Ганна горда: танк уже її
В боях звільняє землю Батьківщини!
Такий народ не стане на коліна,
Де щось в жінок, напевно, від богів.
Та скромні і, як бачимо, земні
Живуть між нас тут поруч, недалечко…
Велике в щуплій постаті сердечко –
В цієї героїні із Коржів.
ГРУШІ
Я слухаю пісню «Катюша»,
І в пам’яті кадрик зрина,
Як трусить лександрівку-грушу
У касці рудий німчура.
На дерево виліз високе –
І трусить, і там обрива,
А мама, закутавшись в спокій,
В передник їх долі збира.
А братик мій старший аж плаче,
Бо він розумніший за всіх.
– Що буде, як німець побачить?
Он скільки підпалено стріх!
Та все обійшлося щасливо –
Літак тут радянський з’явивсь.
І німець, не з доброго дива,
Як грудка, із груші скотивсь.