Вишневий сад

ДОЛЯ-САД СТАНІСЛАВА ШУГАЯ

Найсвіжіші, найпам’ятніші, найвражаючіші прізвища медиків Роменщини. Пригадую літо 1971 року. Я, заступник головного лікаря Білопільської ЦРЛ із медичного обслуговування населення, разом зі своїми колегами області був присутнім на занятті в обласній школі передового досвіду – у Волошнівському ФАПі, де завідуючим тоді працював фельдшер-фронтовик Станіслав Пилипович Шугай. Він на мене, на моїх колег справив сильне враження: скромний, ввічливий, ерудований, комунікабельний. Необхідна медична документація (а її було декілька десятків журналів!) знаходилася в зразковому стані, заповнена зі знанням справи. Було видно, що ця документація приготовлена не вчора чи позавчора, а в такому стані зберігалася завжди. Приємно було подивитися на все. Прискіпатись до чогось було неможливо. Господар показував, розповідав колегам про всі нюанси роботи, про показники, нічого не приховуючи. В медпункті – ідеальна чистота, порядок.
Та не тільки це вразило і навіть шокувало декого з присутніх. Медпункт, його територія постала в зелені дерев, кущів, квітів. Асфальтована доріжка, лавочки для відпочинку. Побілені бордюри, дерева. Господар був не тільки професіоналом своєї справи, а й відмінний садівник, квітникар. Це йому передалося від дідуся та батька. Зелень, квіти у фельдшера не тільки в медпункті, а й вдома (100 м від ФАПу). Вони, можна сказати, – супутники його життя. Це його хобі. Щоправда, в усьому допомагає йому дружина, теж медпрацівник. Хоча основну роботу виконує господар, адже дружині в селі є чимало інших турбот.
Шугай С.П. по – справжньому закоханий у квіти. Ними він займається щодня, починаючи і кінчаючи свій робочий день. Щоб створити ту красу, треба дуже багато працювати, бо квіти, як діти, люблять ласку, турботу господаря. Він їх пестить, доглядає, буває, що іноді й розмовляє з ними.
Порід дерев, кущів, квітів – безліч. Кожна має своє місце, свій особливий догляд.
На порівняно невеликій території ФАПу (0,75 га) – море квітів різних сортів. Вони переливаються під сонцем, блищать, даруючи неповторний аромат всьому живому. Невипадково вдома у господаря велика пасіка.
Дивишся на цю красу – подих перехоплює. Багато хто не знає, скільки часу, сил, нервів забирає робота садівника, квітникаря. Від неї він відривається тільки для роботи та обіду.
Тоді, в далекому 1971-му, хто побував у Волошнівці, залишився зачарованим і медичним закладом, і його господарем. А найбільше – квітами. Не хотілося залишати цю перлину живої природи.
Я, до речі, й подумати тоді не міг, що через рік знову побуваю у Волошнівці, щоправда, вже в ранзі головного лікаря Роменської лікарні.
Працюючи головним лікарем , у мене було багато можливостей бувати у Шугая С.П. офіційно.
Я й бував, зустрічався з ним у Ромнах на різних зборах, нарадах, медрадах, заняттях із фельдшерами тощо. Шугай С.П. був особливим фельдшером: скромним, старався бути непомітним. Він відчував моє до нього добре ставлення, але поводився так, ніби ніякої близькості до головного лікаря ЦРЛ не було. Я цінував його й за це, бо цим він відрізнявся від багатьох своїх колег.
Одного разу, напередодні Дня Перемоги, ми невимушено розговорились. Говорили про все: життя, роботу, війну тощо. Ось тоді я й дізнався від нього всю його біографію.
Народився Станіслав Пилипович 15 листопада 1922 року в селі Бобрик Роменського району в сім’ї хліборобів. Босоноге його дитинство минало так, як і в усіх сільських дітей: пас на лузі корівок, гусей, допомагав батькам у господарстві. Без діла по селу не вештався. Та й батьки до цього б не допустили.
Закінчив середню школу (10 класів) напередодні війни – у 1938 році. Навчався добре, улюбленими предметами були ботаніка, хімія, фізика, біологія. Його ще змалку тягнуло до медицини. Тож не випадково вступив до Роменського фельдшерсько-акушерського технікуму. І тут виявив настирливість, працелюбство, зацікавленість у вивченні будови людини, її хвороб, лікування. Мріяв закінчити технікум, а там, дивись, можливо, й далі міг би піти навчатись. Та не судилося. Державні екзамени складав, коли вже гриміла недалеко війна. А коли склав екзамени – зразу ж мобілізація до лав Червоної Армії. Потрапив до м.Святогорськ, що на Дінці, у 393-ю стрілецьку дивізію. В її складі були переважно шахтарі Донбасу.
Після закінчення формування влітку 1941 року дивізію направили у діючу армію. Була зайнята оборона під станцією Лозова Харківської області. Тут фельдшер Шугай С.П. прийняв своє перше бойове хрещення. „Правду писав великий російський поет Олександр Твардовський, – згадує фельдшер, – перший бій, він найстрашніший!” На фронті постійно тривали запеклі бої. Війська відступали, залишаючи фашистам окрайки рідної землі.
Шугай С.П. отримав звання лейтенанта медичної служби. Працював воєнфельдшером на БМП (батальйонному медичному пункті).
В одному з боїв під м. Барвенкове Харківської області з групою неевакуйованих поранених солдатів потрапив до фашистів у полон. Вперше побачив фашистів, як кажуть, у обличчя. У важкому бою втратив всі документи. Потрапив у табір. А там – голод, воші, фізичні тортури, приниження людської гідності. Через кілька тижнів Шугай С.П. утік із полону. Його знову спіймали, бо був без документів. Вважалося, якщо їх не було – значить, втікач. Цього разу довелося в неволі бути довше. Коли Червона Армія проводила Вісло-Одерську операцію, Шугай з одним товаришем втекли з полону. Пройшли службу СМЕРШ і стали бійцями 60-ї гвардійської стрілецької дивізії 5-ї ударної армії генерала Берзаріна.
А далі – запеклі бої на Одерському плацдармі, потім – Берлін. Бої за Берлін – це особлива історія, це – пекло бісове. Від старших офіцерів Шугай С.П. чув, що в боях за Берлін було задіяно близько 4,5 млн наших військ, 6 тисяч танків нової модифікації ІС-1, ІС-2, 4 тисячі літаків, кілька десятків тисяч гармат різних калібрів. Цю битву не можна зрівняти ні з чим, хіба що, як висловлюється Станіслав Пилипович, із виверженням Везувія.
– Я був схожий у бою на різника, а не на санінструктора, – згадує Шугай С.П. – Вся шинель від воротника до п’ят просякнута людською кров’ю. Весною під впливом тепла це швидко розкладається і смердить. За день доводилося змінювати по 2-3 шинелі. Запеклі були бої на Одеському плацдармі.
Одного дня з мосту на річці Шпрее Шугай С.П. переправив в укриття до 40 поранених воїнів.
В Берліні фельдшера було контужено. Його засипало землею. А коли його витягли – він був цілий, не поранений. Проте упродовж 12 днів не міг говорити. В медсанбат не пішов, залишився на своєму посту.
Як оцінити цей випадок? Байдужість до свого стану здоров’я? Героїзм? І не те, і не друге. Обстановка на війні була така, що кожен воїн на рахунку. Залишати пост, коли ти „цілий”, неушкоджений – для Шугая С.П. це не властиво. „Ще подумають, що я вдаю з себе дивака чи дезертира, – промайнуло в голові. – Ні, не можна ховатись у лазареті, коли ти можеш виконувати свою роботу на фронті”.
Не знав тоді воєнфельдшер, що ця впертість могла дуже дорого йому коштувати.
Шугай С.П. гордий тим, що брав активну участь у найбільшій битві Великої Вітчизняної війни – битві за Берлін. Він залишив свій автограф на стінах зловісного переможеного Рейхстагу.
Війна для лейтенанта Шугая С.П. закінчилася на Сілезькому вокзалі Берліна. З першого батальйону 185 полку, де служив Шугай, живими залишилося 16 осіб.
Берлін для Станіслава Пилиповича став не тільки місцем закінчення війни, а й ще однією важливою подією – знайомством із майбутньою дружиною – Раїсою. Так трапилось,що вона була серед тих, кого фашисти вивезли на каторжні роботи в Німеччину. Часу було обмаль. Станіслав встиг тільки обмінятися адресами з красунею Раїсою з Донбасу. Цього було досить, щоб стати подружжям після Перемоги, коли він приїжджав у відпустку. Бойові нагороди Шугая С.П.: орден Червоної Зірки (за Шпрее), орден Великої Вітчизняної війни та орден “За мужність у Великій Вітчизняній війні”, медалі „За взяття Берліна” та „За Перемогу над Німеччиною”. Крім цього – подяки командування за взяття Берліна та інших міст. Має десяток ювілейних медалей.
Щасливий тим, що в кінці життя через 62 роки йому повернули військове звання лейтенанта медичної служби запасу.
До рідної домівки в с. Бобрик повернувся Шугай С.П. 29 грудня 1946 року. Вийшло, як у казці – з корабля та на бал!
Така героїка, такі нелюдські випробування, така мужність бувають насправді тільки в казках. Тільки наш народ – казкотворець! Це тільки він зміг вижити й перемогти в нелюдських жахіттях війни!
Як не прикро, а роботи за фахом для Станіслава Пилиповича Шугая на Роменщині після повернення з війни ніде не було. В ЦРЛ на черзі її чекали 200 медиків. Робота знайшлась аж у Велико-Писарівському районі Сумської області. Впродовж року завідував Сидорово-Ярузьким ФАПом. Працював як на другому фронті – вдень і вночі майже без перепочинку. То був дуже тяжкий час: повоєнна розруха, важкі умови праці. Фельдшером не могли нахвалитися односельці: знаючий, безвідмовний, доброзичливий.
У фельдшера Шугая С.П. тут і виявилась любов до садівництва. Отож, для пам’яті посадив у селі вишневий садочок і поїхав на Роменщину. Пішов працювати в рідний колгосп у с.Бобрик.
В 1949 році звільнилося місце зав. ФАПом у с. Голінка. З сім’єю переїхав у Голінку і очолив ФАП. Він знаходився у пристосованому будинку генерала Стрельбицького. В медпункті не було ні стола, ні стільців, ні медінструментарію. Амбулаторним журналом служила підшивка газет. Фельдшер працював 5 років без акушерки. Тоді в селах було багато пологів – своєрідний демографічний прорив. Всю акушерську роботу виконував фельдшер без ніякої компенсації за цю роботу.
В другій половині приміщення медпункту при допомозі колгоспу імені Мічуріна було відкрито пологовий будинок. У колгоспі не було ні коней, ні машин. Була одна старенька безтарка та воли. Село Глинськ тоді було районним центром. Доводилося жінок із кровотечею возити волами аж у Ромни. На це витрачалось півтора дні.
Мав власну важку роботу, часом без сну. А ще й колгосп нав’язував медпрацівникам колгоспну роботу: обробити гектар кукурудзи, зібрати зерно та завезти його на склад. Примушували влітку накосити кілька тонн зеленої маси для ферм. Всеньке літо медики допомагали переробляти зерно. Влаштовувалися для медиків, як і для всіх, безкінечні „недільники”, „суботники”. Давались завдання збирати буряки. Характерно, що за всі виконані роботи працівникам ФАПу не виплачувалось жодної копійки.
Від такого непомірного фізичного та морального навантаження фельдшер Шугай С.П. захворів на тяжку форму стенокардії. Довелось із сім’єю виїхати в м.Новоазовськ Донецької області. Там влаштувався працювати фельдшером швидкої допомоги на посаді завідуючого.
За три роки вилікувався і повернувся на рідну Роменщину. Три місяці працював зав. ФАПом с. Калинівка недалеко від м.Ромни. Як на те, у приміщенні медпункту завівся „грибок”. Тому його терміново довелося знищити.
Восени сім’я Шугая С.П. переїхала до с. Волошнівка, де він очолив місцевий ФАП. На садибі фельдшерсько-акушерського пункту на 0,75 га землі колектив на чолі з Шугаєм С.П. виплекав парк. У 1966 році керівник господарства Литовка Віктор Кирилович і сільський голова Кушнір Дмитро Григорович запропонували фельдшеру Шугаю Станіславу Пилиповичу в центрі села посадити парк, знаючи, що він любитель природи, знається на видах дерев і вміє за ними доглядати. Він із задоволенням прийняв таку пропозицію. Із властивим йому ентузіазмом і енергією склав план розвитку парку на площі 3 га біля контори колгоспу, перелічив необхідні види дерев. Із Тростянецьким дендропарком було укладено договір на поставку саджанців. І ось на місці, де колись вирощували тютюн та були куркульські конюшні, на площі 3 га розпочались роботи. Під його керівництвом були професійно виконані за допомогою активістів села усі необхідні роботи. Колгоспники, службовці, школярі – всі брали участь у закладенні парку. Сім днів було затрачено на всі роботи… „Посадити – це не все, потрібно його виростити і викохати”, – говорить Станіслав Пилипович. І рік за роком люди доглядали і вирощували парк. Щороку парк набирав сили, підростали дерева, і зараз вони шумлять, нагадуючи про тих, хто їх у свій час посадив. Зараз він – окраса села Було б непогано, якби вдячні люди, односельці назвали його іменем, іменем знаного і авторитетного фельдшера, якому виповнилося 87 років і який прекрасно пам’ятає, як тодішні керівники просили його зробити добру справу.
На той час у селі був радіовузол. Станіслав Пилипович щотижня (раз чи двічі) читав по ньому лекції на медичні теми. Проводив часто лекції і в місцевій середній школі. Непогано б декотрим не тільки середнім медпрацівникам,а й сільським, міським лікарям наслідувати приклад Шугая С.П. Адже зараз, скажімо, хвороби туберкульозу та інших інфекцій приймають загрозливий характер. І завжди, як згадує фельдшер, будинок ФАПу потопав у квітах. Територія ФАПу була райським куточком, про що йшла мова на початку розповіді. Що можна наостанок сказати про роботу фельдшера Шугая Станіслава Пилиповича? Тільки хороше! Причому застосувати слова найтепліші. Він цього заслуговує.
В свою чергу ми його цінували, ставили за приклад іншим. Проводилися в його ФАПі заняття школи передового досвіду області і Роменського району, причому і головних лікарів СЛД.
Офіційно Станіслав Пилипович вийшов на пенсію у 1982 році. Та довелось працювати ще 3 роки, до 1985-го.
Ветеран у свої 87 років – активний, бадьорий. Займається домашнім господарством. І, як завжди, на першому плані у нього – квіти, зелень, бо це, каже, – здоров’я, це – улюблена справа.

В. Мусієнко

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *