Змія
Чому кажу коханню «ні»?
Бо світ зацикливсь на брехні.
У неймовірних силах зрад,
Що виструнчились на парад.
Я ж пам’ятаю ті часи –
В любові з ніжності й краси.
Мої жили так батько й дід.
Із щирим серцем і без кривд.
Та не збагнуть тобі, змія,
До чого завжди прагнув я.
А скільки ж раз ти віддалась?
Скільком із похоті клялась?
Невже і я попавсь, як лох,
У мріях, що життя на двох.
А ти, мов курка із яйцем,
Лишила в серці біль і щем.
Вертиш хвостом, як та коза.
А в голові – одна буза.
Мазохісти
Ми егоїзм у душах маєм,
Будуючи життя мости.
А потім голову ламаєм,
Як знову в щастя забрести.
Самі собі псуємо крила
Через наївність і пиху.
Гординя – кам’яная брила –
Лежить прокляттям на шляху.
Об ближніх ноги протираєм,
Вони так само роблять теж.
Тому і маєм те, що маєм,
В сумліннях каючись без меж.
ДУША
Душа у Розума спитала:
– Яка різниця поміж нас?
Я помирала й воскресала.
Не врятував чому, хоч раз?
– Так я ж рятую грішне тіло,
щоб ти подовше в нім жила.
Тож хочеться мені й хотілось,
Щоб ти самотньою була.
Так, як і я, спокійно б спала,
Коли надворі темна ніч.
– Дивак! – Душа йому сказала. –
Не знаєш ти, в чім щастя річ.
Тебе згубили слава й гроші,
А я не можу без тепла.
Коли б мені не твоя ноша,
То я б, як квітка, зацвіла.
Стосунки
І ти б людиною була,
Коли б на світі менше зла.
А так живеш серед людей,
Де кожен другий іудей.
Їдять тебе, як шапку міль, –
Душа формує зради біль.
Що там у кого в голові,
Не видно й вдень, як тій сові.
Не зрозуміти: я чи ми?
Складні стосунки між людьми.
Достатньо обпектися раз,
Щоб світ складався із зараз.
І ти б людиною була,
Якби між ангелів ЖИЛА,
Щоб не ловив десь дурачок
Тебе, як рибу, на гачок.
Був такий
Був такий, та вже нема.
Так же буде й з усіма.
Чи добро творив, чи зло…
Ще поблажок не було.
Так що дуже не скакай:
Що засіяв, те й збирай.
Не прожити два за рік –
Спішка вийде тобі в бік.
І дивись: не подавись
Тим куском, що вкрав колись.
Краще вже свого не мать,
Чим ніким на згадку стать.
Скажуть був, та вже нема.
Мов жила в нім тінь сама.
***
Так, живеш із інтересу,
Що то завтра буде знов?
Сивина – відлуння стресів –
Кип’ятить чи студить кров.
Ні надії, ані плану,
Ні ілюзій на дива.
Ліпше я десь збоку стану,
Наче статуя німа.
Скрізь надії на початку,
А зневіра – під кінець.
Ми ж із метрики в граматку
Попрямуєм навпростець.
Заспокойтесь, навіжені,
Не сліпіть собі очей.
Ви на смертність приречені.