Ти чув, коханий, як зітхає небо?
Тепер із ним зітхаємо удвох,
Мій дощ прозорий падає на тебе,
А я лечу… бо кличе мене Бог…
Лечу туди, де справдяться надії,
Лечу в твій сон, бо там моя душа,
На берегах сполоханої мрії
Твій мужній стан мене знов спокуша…
Я п’ю отруту кожен день… Даремно…
Любов не відпускає із життя.
В очах, мов в пеклі, від страждань вже темно,
І світлу вже немає вороття.
Знай, повернусь, щоб подих твій відчути,
Щоб хоч на мить твоєю стати знов,
Щоб ми змогли те щастя повернути,
Те щастя, що назвали ми, – ЛЮБОВ!