Стоять на висотах скіфські могили,
Притулок знайшли в них скіфські вожді.
Блукали ці люди, їх воля манила –
Землю любили, гартувались в труді.
На моїй Батьківщині великі, малі
Поселялись слов’яни, скіфи, сармати.
Але яскраві, помітні сліди на землі
Скіфи лишили – скотарі і солдати.
Через безліч віків пам’ять їх зберегли
Городища, могили і речі коштовні.
Дивуємось ми, як ці люди могли
Приносить на благо вчинки жертовні.
Відчайдушно боролись за честь і свободу,
Жорстокі були до своїх ворогів.
Волю плекали своєму народу
Й кочували в кибитках в обіймах вітрів.
Пасовиська вільні і чаша вина –
Все, що потрібно боротись, творити.
Дарована шана й повага сповна
Царям, що могли їх завжди захистити.
Як люди звичайні, царі помирали,
А скіфам хотілось, вони щоб жили.
В далеку дорогу їх труп відправляли,
Який сорок днів по країні везли.
До Герроса – місця царів поховання.
Їх клали в могили великі, круті.
І далі щоб дбали про їх піклування,
Їх речі в могилу несли золоті.
Вмертвляли дружину, слуг і коней
Й ховали їх разом зі своїми царями.
І думаєм ми про тих вірних людей,
Могили яких піднялись над полями,
Де рідний мій край – Вощилиха, Будки,
Геррос великий Оксютинці мають.
Вишукують люди давно в них здобутки,
Народ наш великий які прославляють.