Коли отримаєш листа,
Мене в живих уже не буде.
На розстріл завтра поведуть
Німецькі пси. А це не люди.
Повір, мій брате, не боюсь!
Смертей багато не буває.
Одна лише. Але чому
Так жити хочеться, не знаю.
Я не боюсь. Нестерпний біль
У грудях серце розтинає.
Ні! Не за себе – тих солдат,
Які лежать, а хтось чекає.
Ні! Це не люди. Це кати!
Такого звірства ще не бачив.
Вони вбивали немовлят,
І Бог це бачив, Бог це бачив!
Чи покарає за таке?
Невже за це не буде кари?!
Я не боюсь, повір, браток!
Все ближче смерть. Нависли хмари.
Ні! Це не люди. Це кати!
Чи матерів вони не мають?
Якщо стріляють у дітей,
Чи кари Божої не знають?
Невже, таки, прийшов кінець?
Я не боюсь, повір, мій брате!
Одне прошу… спали листа,
Щоб не дізналась про це мати.
Побережи її, браток!
Нехай з надією чекає,
Що повернусь… я не боюсь…
Хоч смерть у очі заглядає…
З поетичної збірки ” Горицвіт”