Сонце за хмарою

Проблиск світла

Ніжність

Прокрадається ніжність, мов магма гаряча,
Через тонни каміння зруйнованих мрій.
Проростає між тріщин бажанням незрячим
Недоладно згуртований стомлений стрій.

Що ходив брати міцно поставлені стіни,
Продирався завзято до звабних зірок.
І на мить відчував, що його вже не спинить,
Навіть блискавок шал, навіть жару виток.

Та розв’язку внесла вкрай прихована сила,
Можна просто сказати – обставин ланцюг.
Так підступно знов доля у спину встромила
Свій нагострений ніж, все змінивши навкруг.

Мовби ніч поховала здобуте в безодню…
І сніги вторглись жваво над світом моїм.
Та я чую, що ніжність воскресла сьогодні,
Щебетанням накрила, мов ті солов’ї.
14:25, 27.06.2014 рік.

Наснилося

Наснилося, що ми у парі, дивно…
Таке приходить рідко у житті.
Неначе щастя розлилося й мирно
Вітри між листям вклалися в постіль.
Розмріяно душа зловила ноти,
Прекрасні до-мажори від небес.
І навіть доля припинила спротив,
Одвічний пошук дива раптом щез.
Бо диво поряд, заглядає в серце,
А там роздолля радісних октав,
Там життєдайне до країв озерце,
Прозоре плесо, мов гірський кришталь.
Наснилося, що ми у парі, поруч.
І Всесвіт бавиться в твоїх очах.
Дає натхнення, підіймає вгору,
Немовби в мене на долоні час.
Стрімкий, та я його тримаю міцно,
Бо ти звільнила крила, хай на мить!
Зненацька марево пішло і, звісно, –
Не сплю вже я, та серце все летить.
21:06, 11.07.2014 рік.

Поцілунок з ніччю

Ти мавкою лісу проникла до серця,
Змінивши плин спокою звабним вогнем.
Себе не знайду, вкрай світ мій розверзся,
Кричить про любов, обіймаючись з днем,
Цілуючись з ніччю, невтомним бажанням
Торкнутися прагне до тебе на мить.
А ти – просто пестиш думок щебетання,
Зникаючи швидко з фантазій, де ми –
Удвох, наче зорі, мандруємо поруч
Крізь Всесвіт відкритий, під оплески снів.
Нам добре було в ту розмарену пору…
Та знов самота краде трепетний спів.
21:16, 11.09.2014 рік.

Проблиск світла

Чорна хмара пилу в серці відступає,
Раз у раз щезає, граючись життям.
Світло народилось лагідне й безкрає,
Прудко мчить у безвість, вбивши вороття.

Що з тобою буде в лабіринтах долі?
Зцілення від болю чи скажений біль?
Може, станеш сяйвом у затертій ролі,
Де вбрання сточила невгамовна міль?

А можливо, вкотре, ти складеш сонети
Про любов прийдешню, що у темну ніч –
Раптом посміхнеться звабно з Інтернету,
Відшукавши ключик, схований в мені.

Може, десь зігрієш стомлену надію
На семи вітрах, відкриту до негод.
Станеш осередком щастя, що лелію,
Чи поставиш знову гори перешкод.

Чи обпалиш Всесвіт струмом наднової,
Залишивши цятку в глибині душі…
Принесеш безглуздя, як колись до Трої,
Вдариш так підступно, зникнувши мерщій.
22:48, 1.10.2014 рік.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *