Осінній ліс

ОСІННІЙ ЕТЮД

Мене все кличе й кличе ліс осінній,
Де в золоті берези, зелені ялини,
Де павучок так швидко і сумлінно
Плете мереживо із павутиння.

Де лист різьблений скинув клен,
Гойдаються червоні грона горобини,
А там, на березі біля озер,
Поблискують на сонці ягідки калини.

В сімейнім ланцюжку, де, навкруги сосни,
Намазані ретельно шоколадним кремом,
Зібрались товстоногі полячки,
А ми швиденько в кошик їх зберемо.

Де під осикою з піщаної домівки
Ледь пробивається червоного гриба голівка.
А поруч що це? Так багато –
Та це ж моховики – козлята.

А ось і на пеньку, і навкруги
Поодинокі й сім’ями, великі і маленькі,
Розташувались диво-осені гриби –
Мохнаті красені опеньки.

Найбільша радість – білий гриб!
Стоїть поважно, гордовито.
А поруч – подруга його
Благає ніжністю зігріти.

Яка тут благодать! І тиша. Осика мовчазна,
Хіба що білка ненароком скине шишку,
Чи прошепоче щось сосна
Й зашарудить листочком метушлива мишка.

До зими готуються усі.
Земля покрилась ковдрою із листу.
Переді мною ліс в божественній красі,
А я з прощальним болем повертаюсь в місто.
Листопад, 2012 р.

Я ЛІС ЛЮБЛЮ

Я ліс люблю в любу погоду
І в зелені, і в зимовім убранні,
Бо відчуваю в нім я втіху й насолоду,
Радіти й посміхатися бажання.

Я забуваю про свій вік похилий,
Коли берізки навесні я відчуваю дотик,
Коли пшениць дозрілих неосяжні хвилі
Моєї долі проспівають ноти.

Люблю, коли бджола збира нектар медовий
Із липи, трав і гречки цвіту,
Суниць люблю я смак чудовий.
Скажіть, як можна не радіти літу?

Люблю, коли легенький вітерець шепоче колискову,
Коли горобина, мов наречена, вбралася в намисто.
Люблю осінню тишу я казкову
І райдуги сузір’я на кленовім листі.

Барвиста ж осінь – подруга моя.
Їй розповім про все, що крає душу.
Вона не зрадить, не зганьбить ім’я,
Лиш їй довіритись я мушу.

Люблю зимовий ліс – суворий, таємничий.
Завмерло все. Відпочиває.
Когось в казковий світ покличе,
Мені ж він лише співчуває.
10.2012 р.

Прокоментуйте

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *