Не потрібно мені, ні корон, ні овацій, ні слави.
Я проста, друзі, жінка, як і більшість із вас у житті.
Я зміцніла у праці тяжкій, і в турботах земних.
і у серці моїм не було і немає чужих.
Болі всі вимивала я потом солоним з чола.
Мозолями грубіла, кожен день, моя ніжна рука.
Та смиренністю Бог наділив мою душу в житті.
Із найбільших чеснот дарував Він назавжди мені.
Намагалася жити по совісті я. Чи вдалося?
Про що мріяла я, не повідаю вам, чи збулося?
Мати Божа мене із колін, і не раз, підіймала..
Зупинитися я, не повірите, часу не мала.
Саме цінне лишилось позаду в моєму житті.
Не змогла вберегти я того, так здається мені.
І сльоза на очах, мов свіча, догорає до тла.
Щоби те повернуть, я за нього би все віддала.